Мапа сайту Української Автокефальної Православної Церкви в м. Полтава
Українська Автокефальна Православне Церква в Полтаві запрошує до себе і до своєї електронної версії в Інтернеті  
МАПА САЙТУ   ХТО МИ?   ДЕ МИ?   НОВАЧКИ   ПРАВОСЛАВНІ   "КАНОНІЧНІ"   ІСТОРІЯ   АДРЕСАР   НОВИНИ
Назад до головной сторінки сайту Св-Юріївської парафії УАПЦ в Полтаві Головна сторінка

УСЕНІЧНЕ БДІННЯ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ

До циклу лекцій
недільної школи

УСЕНІЧНЕ БДІННЯ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ, MS WORD – ZIP архів, 57 Kb

За архієпископом Сіракузьким і Троїцьким АВЕРКІЄМ (Таушевим)

(Русская православная церковь за границей)

Усенічним бдінням називається урочисте богослужіння, яке відправляється увечері, напередодні недільних днів, а також великих свят, що мають у Типіконі знак хреста у колі, надрукований кіновар'ю (червоним кольором), і середніх свят, що мають знак хреста у півколі, надрукований кіновар'ю. До великих свят, напередодні яких відправляється всенічне бдіння, належать усі так звані Господні й Богородичні двунадесяті свята, а також: Різдво Івана Хрестителя, Відсічення голови Івана Хрестителя, свв. першоверховних апостолів Петра й Павла, Обрізання Господа й пам'ять св. Василя Великого та Покрова Пресвятої Богородиці.

Середні свята зі знаком хреста у півколі, напередодні яких також відправляється всенічне бдіння, такі: день пам'яті св. апостола й євангеліста Івана Богослова, св. Івана Золотоуста, св. Миколи Чудотворця, Трьох святителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого, св. Юрія Переможця й другий день пам'яті св. апостола й євангеліста Івана Богослова (навесні). Окрім того, всенічне бдіння відправляється ще у двох випадках: 1. Напередодні храмових свят або на честь святого, мощі якого почивають у храмі, й 2. Напередодні середніх свят, що мають знак хреста, надрукований кіновар'ю й примітку: "Якщо забажає настоятель, то відправляємо бдіння," – окрім випадку, коли храмове свято святкується у день Св. Духа. У такому випадку велика вечірня, яка звичайно буває після літургії у день П'ятидесятниці, відправляється у свій час.

Слово "бдіння" означає чування, тобто проведення часу без сну. Усенічне бдіння бере свій початок у ранньому християнстві, коли християни часто всю ніч не спали, проводячи час у молитві на гробах мучеників, у катакомбах, особливо напередодні першого дня тижня, тобто неділі, прославляючи у хвалебних піснях Воскреслого Христа. Виголос ієрея у кінці всенічного бдіння: "Слава Тобі, що показав нам світло!" – стосується появи перших сонячних променів на сході, коли настає ранок. У деяких місцях, як, наприклад, на Афоні, всенічне бдіння й тепер триває всю ніч. Але у більшості сучасних монастирів і у парафіяльних храмах бдіння, з огляду на людську неміч і через недотримання уставу про церковну молитву, скоротилось до мінімуму тривалості.

Відповідно до указівки ІІ розділу Типікону, всенічне бдіння повинно починатися невдовзі після заходу сонця. Хоча порядок і зміст пісень і читань всенічного бдіння багато у чому подібний до порядку й змісту великої вечірні й полієлейної ранішньої, одначе Типікон чітко розрізняє "бдіння" й "полієлей". Головна різниця між ними у тому, що велика вечірня й полієлейна ранішня – це два самостійних богослужіння, які відправляються окремо одне від одного, одне увечері, а друге вранці, тоді як усенічне бдіння – це одне цільне, нерозривне богослужіння, яке до того ж відправляється урочистіше. Усенічне бдіння богослужіння, що складається з трьох нерозривно зв'язаних, поєднаних в одне відправ: вечірні, ранішньої й І години.

У богослужбових книгах слово "бдіння" іноді заміняється словом "собор" – це указівка на те, що воно, заради більшої урочистості, відправляється цілим собором священнослужителів. Наприклад, часто зустрічається у Типіконі й у Мінеях такий вислів: там, де почивають мощі святого, імені якого посвячений храм, треба за уставом відправляти всенічне бдіння. Слово "бдіння" також іноді у богослужбових книгах заміняється грецькою назвою "агрипнія" (αγρυπνια).

Мала вечерня

Оскільки всенічне бдіння починається великою вечернею вже після заходу сонця, то перед заходом, щоб не залишати цього часу дня без церковної молитви, відповідно до І розділу уставу належить відправляти малу вечірню. Головною особливістю малої вечірні є відсутність звичайних для будь-якої іншої вечірні ектеній, окрім короткої заключної, що читається перед зачиненими царськими дверми й запнутій завісі.

Перед малою вечернею читається ІХ година, яка з нею нерозривно зв'язана. Устав ІХ години міститься у Часослові. Оскільки ІХ година відноситься до дня, що минає, то читаються його тропар і кондак. Після ІХ години, без відпусту, ієрей робить початковий виголос: "Благословен Бог наш..." – і далі мала вечірня йде таким чином:

Прийдіть, поклонімось... (3 р.).

Псалом 103.

Слава і нині.

"Господи, я звав" на голос тижня або стихир.

Стихири на "Господи, я звав:" усього на 4, (недільні або свята, див. малу вечірню в Октоїху або у Мінеї).

Слава і нині.

Богородичний або стихира свята.

Світло тихе: (читається, а не співається).

Прокимен дня, причому великий прокимен: "Господь воцарився..." замість чотирьох із половиною разів співається тільки два з половиною рази.

"Сподоби, Господи..."

Стихири на стиховні.

Слава і нині.

Богородичний або стихира свята.

"Нині відпускаєш…"

Від Трисвятого до "Отче наш."

Тропар.

Слава і нині.

Богородичний (якщо не двунадесяте свято), а якщо двунадесяте, то тропар свята.

Коротка потрійна ектенія, як на початку ранішньої.

Виголос: "Бо Ти Милостивий і Людинолюбець Бог..."

"Слава Тобі, Христе Боже…" Малий відпуст.

Многоліття.

Початок усенічного бдіння
Вечірня
103-й псалом

Усенічне бдіння, за Типіконом, починається невдовзі після заходу сонця. Спочатку звучить повільний благовіст, подзвін в один дзвін, а потім дзвін (тредзвін) у всі дзвони. Усенічне бдіння починається урочисто, чого не буває на початку будь-якого іншого вечірнього богослужіння. Ієрей одягає єпітрахіль і фелон (у монастирі ієромонах одягає тільки єпітрахіль) і, прийнявши кадильницю й ставши перед престолом, кладе ладан у кадильницю і проголошує молитву кадила: "Кадило Тобі приносимо..." Ця молитва завжди тихо промовляється при благословенні кадила. Царські двері відчиняються, священик і диякон мовчки здійснюють кадіння всього вівтаря, причому запалюються всі світильники у храмі, після чого диякон, вийшовши перед відкритими царськими дверми, із свічкою в руках, на амвон гучно виголошує: "Устаньте!" А потім: "Господи, благослови!" (якщо присутній архієрей, то: "Владико, благослови!"). Священик, стоячи перед престолом і накреслюючи кадилом знак хреста у повітрі, починає богослужіння прославленням Святої Трійці: "Слава Святій Одноістотні Животворній і Нероздільній Трійці завжди: нині, й повсякчас, і на віки вічні!" Люди відповідають: "Амінь," – що означає: "Хай насправді так буде!" Після цього священик із дияконом 4 рази, а не 3, як звичайно, закликають присутніх віруючих прийти й поклонитися Христові, Цареві нашому Богу, виходять із вівтаря, обкаджують увесь храм. Відповідаючи на прославлення священиком Св. Трійці й заклик поклонитися Христові, люди співають особливим урочистим наспівом 103-й псалом, у якому описується Божа премудрість і велич Бога як Творця світу. На практиці тепер співають тільки вибрані вірші, але за уставом належить співати весь псалом. Він співається з особливими приспівами, як напр., "Благословенний Ти, Господи!", і "Дивні діла Твої, Господи!", і "Слава Тобі, Господи, що створив усе!"

Усенічне бдіння у своїх співах, читаннях і священнодійствах символічно зображає всю картину Божественної ікономії, тобто Божої турботи про спасіння людини, починаючи від створення світу. Спів 103-го псалма й поєднання з цим священнодійства переносять молільників у час створення світу до блаженного стану прабатьків у Раю. Кадіння нагадує слова книги Буття про те, як Божий Дух носився над безоднею, чисельні світильники нагадують слова Творця: "Нехай буде світло!" Відчинені царські двері нагадують спілкування з Богом перших людей, яким вони насолоджувались у Раю. Але їхнє блаженство було нетривалим. Символом вигнання перших людей з Раю після їхнього гріхопадіння й зачинення для них дверей у Рай є зачинення царських дверей (Типікон, роз. 23), і священик, вийшовши з вівтаря північними дверми й ставши перед зачиненими царськими дверми, із непокритою головою, як занепалий Адам перед зачиненими дверми Раю, читає 7 світильних молитов. Світильними вони називаються тому, що ієрей славить Господа, Який живе у неприступнім світлі, за дарування фізичного світла й просить просвітити душі християн. Через ці молитви й подальша служба вечірні у богослужбових книгах також іноді називається "світильне".

Характер богослужіння різко змінюється: гаситься світло, й радісне та урочисте на початку богослужіння стає скорботним, повним мольби про вибачення гріхів і про дарування всього того, чого стало потребувати занепале людство після гріхопадіння. На амвон після закінчення співу 103-го псалма виходить диякон і починає велику ектенію. Якщо немає диякона, то цю ектенію виголошує сам ієрей.

Велика ектенія

Великою ектенією (εκτενη) називається низка прохань, у яких викладаються різноманітні потреби людини й містяться моління за духовну й світську владу й за весь світ, причому на кожне прохання хор від особи всіх віруючих співає: "Господи, помилуй!" Оскільки прохання ектенії є запрошенням до молитви, то власне молитва на ектенії зводиться до повторень короткого: "Господи, помилуй." Але навряд чи можна знайти безпосередніший і яскравий вислів для нашого повсякчасного ставлення до Бога, від Якого людина насамперед жде милості й допомоги у потребах та визволення від гріхів. Тому ця молитовна формула, найкоротша, проста й зрозуміла для всіх форма молитви, яка найбільш підходить для віруючих через своє широке застосування й поширення, укорінилась у християнському богослужінні. Вона охоплює головні потреби духа людини. Хоча велика ектенія згадується вже в "Апостольських постановах" і потім у наступних богослужбових творах, наприклад, у літургії ап. Якова, однак теперішні її прохання вже видозмінені й скорочені, і про це свідчить передання про те, що св. Василь Великий скоротив давню літургію, а св. Іван Золотоуст у свою чергу теж трохи видозмінив склад літургії.

Велика ектенія ще називається "мирною", бо починається словами: "У мирі Господові помолімося!" І її перше прохання: "За мир із неба й спасіння душ наших..." Друге також: "За мир у всьому світі..." Саме слово "ектенія" означає: "розширення", тобто "протяжне моління". Окрім великої ектенії, є ще три: мала, потрійна (сугуба) й благальна. Велика ектенія називається так тому, що містить найбільше прохань – 12. "У мирі Господові помолімося," – означає, що молитися Господові треба у мирі з самими собою, без смутку духа, без будь-якої ворожнечі або гніву, а з взаємною любов'ю, у згоді з настановами Божого Слова (Мк 11:25 і 1 Тим 2:8). Диякон повторює прохання, які містилися й у світильних молитвах ієрея, й репрезентує собою все людство, що благає Бога про ті необхідні для нього блага, яких воно позбулося через гріхопадіння, і у першу чергу, звісно, про головне втрачене благо: миру – миру з Богом, миру з ближніми й миру із самими собою. Закінчується велика ектенія відданням себе й один одного й усього свого життя Христу Богові, Який Сам знає всі наші потреби. На це хор співає: "Тобі, Господи!" А ієрей закінчує ектенію виголосом: "Бо Тобі належить уся слава, честь і поклоніння, Отцю, й Сину, й Святому Духові, нині, й повсякчас, і на віки вічні," – тобто: ми сподіваємось отримати від Бога всі блага, бо знаємо про Його досконалість, і це спонукає нас прославляти Його. Хор підтверджує це: "Амінь."

Кафізма

Після великої ектенії на всенічному бдінні напередодні неділі завжди є спів або читання усієї кафізми, що починається словами: "Блажен муж…" На практиці тепер співаються тільки вибрані вірші. На всенічному бдінні напередодні свят на честь Богородиці й великих святих, якщо вони не випадають на неділю, буває спів тільки І антифону (або І слави) цієї кафізми. І, нарешті, на всенічному бдінні напередодні великих Господніх свят зовсім не буває співу цієї кафізми, за винятком випадків, коли Господнє свято випадає на неділю або понеділок. Якщо Господнє свято випадає у неділю, то у суботу увечері співається вся перша кафізма; якщо воно випаде у понеділок, тоді у неділю увечері співається тільки її перший антифон.

Увесь Псалтир розділяється на 20 кафізм, а кожна кафізма на три "слави," які називаються також "антифонами," якщо псалми співаються, або іноді називаються "статтями." Слово "кафізма" (καθισμα) у перекладі з грецької означає сидіння, і тепер у нас усталився звичай під час читання кафізм сидіти. Але у давнину, коли псалми не читались, як це переважно робиться зараз, а співались, під час цього співу всі стояли. Тепер співаються тільки вибрані вірші. Після кожної кафізми було читання, під час якого всі сідали. Ось тому, очевидно, кафізми й отримали свою назву. І, коли читання припинились, а почали читати самі псалми, звичай сидіти перейшов із читання повчань на читання псалмів. "Слави," на які розділяється кафізма, називаються в уставі також "антифонами," що прозоро вказує на їхній спів, а іноді "статтями," що вказує на стояння під час співу. Тепер псалми у нас на богослужінні переважно читаються, але з першої кафізми все ж і тепер співається низка вибраних віршів І антифону, до кожного з яких приспівується потрійне: "Алилуя".

Мала ектенія

Коли на всенічному бдінні співається перша кафізма, то після неї завжди виголошується мала ектенія. Якщо співається тільки перший антифон, то – одна мала ектенія; а якщо співаються всі 3 антифони, тоді й малих ектеній буває теж 3 - по одній після кожного антифону. Мала ектенія є скороченням великої й починається вона словами: "Ще й ще у мирі Господові помолімося," – й далі містить власне тільки одне прохання: "Заступи, спаси, помилуй і збережи нас, Боже, Твоєю благодаттю." Закінчується звичайним відданням самих себе й усього життя Христу Богові, після чого йде виголос ієрея. Після першої ектенії: "Бо Твоя влада й Твоє Царство, і сила, і слава..." Після другої ектенії: "Бо Ти Милосердний і Людинолюбець Бог..." І після третьої: "Бо Ти Бог наш..."

Спів віршів "Господи, я звав" і стихир

Після малої ектенії співаються вірші 140-го псалма: "Господи, я звав Тебе, почуй мене..." А потім співаються або читаються вірші з псалмів: 14-го, 129-го й 116-го, а до них приспівуються так звані "стихири," тобто особливі пісні вже новозавітного змісту, в яких прославляється свято або святий, на честь якого відправляється бдіння. Під час цього співу диякон або сам ієрей, якщо немає диякона, обкаджує вівтар і увесь храм, що символізує ті численні жертви, які протягом тисячоліть приносились у Ветхому Завіті як умилостивлення за гріхи людей, і прообразували собою Єдину Велику Відкупительну Жертву, принесену на хресті Божим Сином. Разом із тим, кадильний дим символізує й піднесення наших молитов до Бога. Таким чином, згадка про створення світу й про гріхопадіння прабатьків на богослужінні всенічного бдіння приводить людей до усвідомлення їхніх гріхів як спільної хвороби всього людства, яка походить від занепалого родоначальника, й збуджує у них молитовний настрій, що спонукає їх благати про спасіння, про зцілення від їхніх гріховних недуг і помилування. Оскільки з думкою про гріхопадіння у нас, християн, нерозривно пов'язана думка про відкуплення, яке здійснилося через страждання Господа Ісуса Христа на хресті, то до ветхозавітних віршів, які містять благання про прощення й врятування від гніту гріха, приєднуються новозавітні стихири, які присвячені прославленню спасенних для нас подій або праведників, що вже отримали спасіння через відкупительну Жертву Господа.

Ці стихири звичайно й називаються стихирами на "Господи, я звав". На недільному бдінні стихир на "Господи, я звав" завжди буває 10 (говориться: "стихири на 10"), в інші свята – 8 ("стихири на 8"). У Часослові ми знаходимо відповідні вказівки на місце, де вставляються ці стихири. А саме: перед десятим від кінця віршем: "Виведи з темниці душу мою…" – зроблена позначка "на 10"; перед восьмим від кінця віршем: "Із глибини благаю..." – зроблена позначка: "на 8". Це означає, що, дійшовши до цього вірша, треба додавати, починаючи з нього, до кожного наступного вірша по одній стихирі, які друкуються: недільні – в Октоїху, а святкові – у Мінеї або Тріоді, Пісній чи Квітній.

У недільні дні, коли немає ні свята, ні святкування пам'яті святого, береться 7 стихир з Октоїха й 3 стихири з Мінеї святому дня.

Якщо святий шестиричний, тобто йому належать у Мінеї стихири на 6, то з Октоїха береться 6 недільних стихир, а святому – 4.

Якщо у неділю випаде передсвяття, або посвяття, або віддання свята, то співаються тільки 4 недільні стихири, а інші 6 із Мінеї, причому 3 передсвяття або посвяття, а 3 святому дня; а у випадку віддання свята – 6 святу.

Якщо у неділю випаде передсвяття або посвяття й святий з полієлеєм, то співаються тільки 3 недільні стихири, 3 стихири передсвяття або свята й 4 полієлейному святому.

Більше 10 стихир на всенічному бдінні ніколи не буває.

У період Пісної й Квітної Тріоді замість стихир святому дня додаються стихири Тріоді, залежно від їхнього числа, звичайно 3 або 4. Якщо у цей період випаде пам'ять святого з полієлеєм, то йому додається 3 (або 4) за рахунок недільних стихир Октоїха.

Належить знати, що недільні стихири Октоїха у період Квітної Тріоді беруться не чергового голосу, а того, який указаний для цього тижня, а друкуються там же, у самій Тріоді.

У всіх сумнівних випадках необхідно звертатись до так званих "Маркових глав", які поміщені у 48-му розділі Типікона, так званому "Місяцеслові," а також друкуються у Мінеях і у кінці Пісної й Квітної Тріоді. "Марковими главами" називаються статті, написані ієромонахом Марком, що жив у другій половині ІХ ст. у монастирі прп. Сави Освященного, поблизу Єрусалима. Ці статті вказують, як складаються богослужіння, якщо Богородичні свята, або посвяття, або віддання свята випадають у недільні дні, та інші подібні збіги. "Маркові глави" відзначені великою буквою "М", що стоїть на полях.

Вечірній вхід

Стихири на "Господи, я звав" закінчуються співом: "Слава і нині," – після чого у недільні дні й у дні пам'яті святих співається стихира, яка називається "богородичний" або "догматик," бо вона присвячена прославленню Божої Матері, й у ній розкривається догмат про воплочення Божого Сина, Якого Вона народила. Таких догматиків є всього 8 за числом 8-ми голосів, вони друкуються в Октоїху, а окрім того у кінці Мінеї та у Часослові. Ці богородичні належать прп. Івану Дамаскину. Проф. М. Скабалланович убачає зв'язок між усіма 8 догматиками за їхнім змістом. У догматику І голосу розкриття догмата воплочення починається зауваженням всесвітньої слави Пресвятої Діви. Цим як би згадується обітниця про насіння жінки, дане прабатькам у Раю, яке виповнилось на Пресвятій Діві. У догматику ІІ голосу показується відношення ветхозавітних передбачень до новозавітних подій. У догматику ІІІ голосу показується саме народження у плоті Ісуса Христа, образ цього народження. Оскільки необхідно знати мету воплочення Божого Сина, то це розкривається у догматику IV голосу. Далі, для нас незбагненно, як Божа Матір, будучи Дівою, народила Христа і як після народження залишилась Дівою. І це стає дещо зрозумілішим через зміст догматика V голосу, завдяки ветхозавітним прообразам. Оскільки ми ще не знаємо, яким чином в особі Ісуса Христа поєднуються дві природи – Божа й людська, – то про це говориться у догматику VI голосу, тобто, що 2 єства незлитно й нероздільно поєднані в одній особі Богочоловіка. Утім, не зважаючи на всі пояснення, воплочення Бога-Слова є тайною, яку ми приймаємо вірою, а не допитливим розумом. Тому у догматику VII голосу говориться, що воно здійснилося надприродним чином. У догматику VIII голосу догмат про воплочення Бога-Слова викладається позитивно й коротко.

У двунадесяті свята на "Слава і нині" співається стихира, в якій прославляється дане свято. Іноді перед цією останньою стихирою буває ще одна вставна стихира на "Славу". Тоді, у дні пам'яті святих, богородичений співається за голосом цієї стихири на "Славу", або, як вона ще називається, "славника".

Під час співу догматика або останньої святкової стихири на "і нині" здійснюється вечірній вхід. Царські двері відчиняються, священик і диякон, обходячи престол із правого боку, виходять із вівтаря північними дверима й, пройшовши по солеї, зупиняються перед царськими дверима. Диякон несе кадильницю; перед ними обома йде два свіченосця (Типікон, роз. 2). Прийшовши до царських дверей, священик стає прямо проти них. А диякон стає праворуч від священика й тихо каже: "Господові помолімося." Священик тихо говорить молитву входу. Потім диякон, покадивши намісні ікони та ієрея, вказуючи орарем на схід, каже священику: "Благослови, владико, святий вхід." Священик хрестоподібно благословляє рукою на схід, кажучи: "Благословен вхід святих Твоїх завжди: нині, й повсякчас, і на віки вічні." Диякон – тихо: "Амінь". Потім відходить і, покадивши ієрея, стає на колишньому місці й кадить ікону Пресвятої Богородиці, а якщо Господнє свято, то ікону Спасителя, й очікує закінчення співу стихири. Після закінчення співу, накресливши кадильницею у повітрі хрест посередині царських дверей, диякон гучно виголошує: "Премудрість! Станьмо побожно!" – і заходить у вівтар, за ним заходить ієрей, поцілувавши іконки з обох боків царських дверей і благословивши рукою свіченосців, а не людей у храмі, як деякі помилково вважають.

Вечірній вхід символізує прихід у світ Божественного Відкупителя, що передбачали ветхозавітні пророки, і Він знову відчиняє занепалому людству Своїм хрестом ворота у Рай. Вечірній вхід виробився на підставі літургійних входів, але він відрізняється від них тим, що здійснюється без Євангелія й без Дарів. Вхід із Євангелієм буває на вечірні тільки тоді, коли воно читається на вечірні, напр., на літургіях Напередосвячених Дарів на Страсному тижні або на Великодній вечірні. Тут священик символізує собою Христа, а диякон – Предтечу, світильники – духовне світло, принесене Господом на землю. Кадильниця символізує те, що завдяки посередництву Господа Відкупителя наші молитви, як фіміам, підносяться до небесного Божого престолу.

Історичний розвиток вечірнього входу можна частково простежити за давніми візантійськими звичаями, де кадіння пахощів було атрибутом царських виходів, а також при цьому було й носіння смолоскипів у процесіях перед римськими августами. Це перейшло й до Церкви. У Візантії носився перед патріархами запалений підсвічник.

Виголос: "Премудрість! Станьмо побожно!" (грецькою: "Σοφια! Ορθοι!") означає, що ця подія відкриває Божу Премудрість, тому треба стати прямо, з увагою, із благоговінням. У відповідь на це хор співає зворушливу пісню на честь Божого Сина: "Світло Тихий…" Цей гімн бере свій початок з перших часів християнства. У деяких давніх книгах згадуються 2 автори пісні "Світло Тихий": свящмч. Афіногор, єп. Севастійський (Вірменія 311 р.), а у слов'янському Часослові ця пісня приписується св. Софронію, патр. Єрусалимському (634-644 рр.). Одначе, як указують літургісти, цей гімн є типовою христологією ІІ або ІІІ стт., а ім'я автора невідоме.

Диякон, увійшовши у вівтар, кадить престол і горнє місце. Ієрей у царських дверях цілує по обидва боки ікони, благословляє рукою свіченосців і заходить у вівтар. Поцілувавши престол, обидва йдуть до горнього місця й, повернувшись там лицем на захід, диякон виголошує: "Будьмо уважні!". Ієрей: "Мир усім," – і одночасно благословляє правою рукою народ. Тоді диякон знову: "Премудрість!"

Прокимен і "читання," або паремії

Виголошується прокимен призначеним монахом, або читцем, або канонархом, тепер найчастіше самим дияконом безпосередньо після того, як він скаже: "Премудрість!" Або самим священиком, якщо немає диякона.

Слово προκειμενος - прокимен у перекладі з грецької означає: "Той, що лежить перед." Це вірш, узятий зі Св. Письма, головним чином, із псалмів, який звичайно передує читанню Св. Письма й служить як би епіграфом до нього. Але іноді читання Св. Письма після цього не буває, й тоді він просто виражає собою значення дня, тому й називається прокименом дня. Кожний прокимен має за собою вірш, який становить як би його продовження й знаходиться з ним у тісному логічному зв'язку. Хор повторює за читцем або дияконом слова прокимена й, нарешті, читець виголошує першу половину прокимена, а хор доспівує другу. Окрім звичайних прокименів, які співаються два з половиною рази, є ще й великі прокимени, які мають три вірші, а тому співаються чотири з половиною рази.

На всенічному бдінні напередодні неділі завжди співається чотири з половиною рази прокимен, узятий з 92-го псалма: "Господь воцарився, у красу облачився." На бдіннях під великі та інші свята співається прокимен дня (для кожного дня тижня є свій особливий прокимен на літургії й на вечірні). Якщо Господнє свято випаде у суботу, то на бдінні співається не прокимен дня, а той великий прокимен, який повинен був би співатися на вечірні у сам день свята, тому що прокимен "Господь воцарився" ніколи не відміняється й не замінюється іншим, а неодмінно співається на кожній недільній вечірні.

Після прокимена на всенічному бдінні під великі та інші свята на честь святих бувають так звані читання, найчастіше узяті з Ветхого Завіту. Вони називаються також "пареміями", у перекладі з грецької слово παροιμια означає "притча" (proverbium, parabola). Ці читання або паремії містять у собі пророцтва про подію, що святкується, або похвалу святому. У свята на честь свв. апостолів читаються уривки з їхніх послань. На всенічних бдіннях під неділю паремій звичайно не буває, за винятком тих неділь, коли згадується пам'ять святих отців: перед Різдвом Христовим; свв. отців І вселенського собору у VII неділю після Великодня; свв. отців перших 6-ти вселенських соборів у найближчу неділю до 16 липня (ст. с.); і свв. отців VII вселенського собору у найближчу неділю до 11 жовтня (ст. с.), а також у ті неділі, в які випадає пам'ять якого-небудь святого, якому за уставом належать паремії. На всенічному бдінні звичайно читаються тільки 3 паремії й лише у дуже рідкісних випадках, при збігові двох свят, 6 паремій. Перед читанням кожної паремії диякон збуджує увагу до них людей виголосами: "Премудрість! Будьмо уважні." Під час читання паремій царські ворота зачиняються, а ієрей сидить на горньому місці праворуч від престолу.

Ектенії і "Сподоби, Господи"

Після прокимена відразу, якщо немає паремій, диякон виходить на амвон і виголошує потрійну ектенію, у богослужбових книгах вона називається "ревним молінням". Ця ектенія не в усіх місцях богослужіння, де вона виголошується, має однаковий початок. На великій вечірні у бдінні вона має повний початок, який складається з двох попередніх закликів:

1. Промовмо всі від усієї душі й від усього розуміння нашого, промовмо.

2. Господи Вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі: вислухай і помилуй.

На ці два заклики хор співає: "Господи, помилуй," – по одному разові. Починаючи від першого прохання ектенії, яким іноді ця ектенія й починається: "Помилуй нас, Боже, із великої милості Твоєї, молимось Тобі: вислухай і помилуй," – хор співає на кожне прохання, яких звичайно буває всього 6, "Господи, помилуй" тричі, тому ця ектенія ще називається "сугубою", тобто старанним, ревним молінням. Закінчується потрійна ектенія завжди тим самим виголосом ієрея: "Бо Ти Милостивий і Людинолюбець Бог..."

Після потрійної ектенії на всенічному бдінні читається молитва: "Сподоби, Господи, у вечір цей без гріха зберегтися нам..." Вона становить як би продовження оспівування Триєдиного Бога, яке почалося у вечірній пісні "Світло Тихий", і закінчується вихвалянням Пресвятої Трійці: "Тобі пасує хвала, Тобі личить оспівування, Тобі слава до лиця, Отцю, й Сину, й Святому Духові, нині, й повсякчас, і на віки вічні, амінь."

Після молитви "Сподоби, Господи" йде благальна ектенія, яка починається словами: "Доповнімо вечірню молитву нашу Господові." Після цього заклику йде прохання: "Заступи, спаси, помилуй і збережи нас, Боже, Твоєю благодаттю." На перший заклик і на це прохання хор по одному разу співає: "Господи, помилуй," – а потім іде 6 прохань, на кожне з яких хор співає: "Подай, Господи!" – що узгоджується із заключними словами кожного прохання: "…у Господа просімо". Тому й сама ця ектенія називається благальною. Прохання цієї ектенії присвячені виключно духовним благам, причому у кожному міститься благання про дарування миру, цього найвищого духовного блага. Закінчується вона, як і велика, і мала ектенії, відданням себе у Божу волю, на що хор співає: "Тобі, Господи." Ієрей закінчує ектенію виголосом: "Бо Ти Милосердний і Людинолюбець Бог..."

Безпосередньо після цього виголосу ієрей, залишаючись перед престолом, повертається обличчям до народу й бажає: "Мир усім," – благословляючи народ рукою. Отже, ієрей бажає людям того самого блага, яке вони тільки-но так посилено просили. Він діє відповідно до заповіді Самого Господа, Який залишив нам Свій мир. У часи особистого перебування Спасителя на землі слово "мир" (шолом) було звичайним вітанням євреїв, і воно було у Нього улюбленим (Ін 14:27). Отже, Він і нам заповідав саме так вітати тих людей, які шукають миру (Мт 10:12-13). Про це говорить св. Іван Золотоуст: "Хіба це я даю мир? Христос через нас говорить." (Бесіда ІІІ на Послання до колосян).

Потім диякон виголошує: "Голови наші схилімо перед Господом." А ієрей, поки хор протяжливо співає: "Тобі, Господи," – тихо читає голововклінну молитву. Заключний виголос цієї молитви: "Будь, влада Царства Твого, благословенна й препрославлена... " – ієрей вимовляє вголос.

Літія

Після цього на всенічному бдінні йде літія, яку тепер напередодні неділі, як правило, не здійснюють, а роблять це тільки на бдіннях великих свят. Починається літія виходом священнослужителів, попереду яких ідуть два свіченосці, із вівтаря у притвір, через північні двері, а святі двері повинні бути зачиненими (Типікон, роз. 2). Ставши у притворі, диякон кадить там святі ікони, настоятеля й хори за чином. У цей час співаються "стихири на літії".

На літії насамперед співається стихира храму, тобто стихира, яку співають на літії у день храмового свята. Виняток складають ті дні, коли стихира храму не співається:

1. Усі двунадесяті свята.

2. Їхні посвяття й віддання у неділю.

3. Передсвяття Різдва Христового (20-23 грудня ст. с.), що випадає у неділю.

4. Неділі Квітна, ап. Фоми, Жінок-Мироносиць, свв. отців (VII після Великодня) й П'ятидесятниці.

5. Свв. ап. Петра й Павла й Відсічення голови св. Івана Хрестителя.

У всі ці дні співаються тільки стихири даного свята або святих.

У всіх інших випадках на першому місці співається стихира храму, потім стихира святому, й на "Слава і нині" – або передсвяття, або свята, або богородичний. Стихири на літії завжди вказуються у Мінеї або Тріоді. А якщо у неділю після стихир літії на "і нині" співається богородичний, а не стихира свята, то співається "богородичений стиховень, що співаються у неділю" (Типікон, роз. 3), або перший богородичний, за голосом святого (Типікон роз. 4).

Коли закінчиться спів цих стихир, диякон виголошує особливу літійну ектенію з досить великими за змістом п'ятьма проханнями, на кожне з яких хор багаторазово співає: "Господи, помилуй". Спершу 40 разів, потім 30 разів, потім 50 разів і на два останніх прохання по 3 рази. Починається ця ектенія словами: "Спаси, Боже, людей Твоїх і благослови надбання Твоє..." Закінчується літійна ектенія виголосом ієрея: "Почуй нас, Боже, Спасителю наш..." Потім ієрей, благословляючи людей рукою, бажає: "Мир усім." Диякон запрошує їх схилити голови, а ієрей читає вголос молитву: "Владико Багатомилостивий... " – яка є відпустом літії.

Літія (λιτη) у перекладі з грецької – ревне моління, так називається моління поза храмом або у притворі храму. У притворі раніше стояли оглашенні й розкаювані, яким було заборонено заходити у саму церкву. Щоб і їх не позбавляти церковної молитви, Церква сама виходить до них і молиться разом із ними. Це для тих, що стоять у притворі, символізує те саме, що вечірній вхід для тих, які стоять у самій церкві, тобто, що Господь Ісус Христос "Світло Тихий " зійшов до нас на землю, а тому й недостойні молиться разом із християнами можуть сподіватися для себе милості від Господа й звільнення від гріхів. З іншого боку, вихід вірних у притвір, місце для оглашенних і розкаюваних грішників, означає глибоку смиренність християн, готових молитися разом з оглашенними й грішниками у місці їхнього перебування. "Під час літії, – говорить св. Симеон Солунский, – ми молимось, стоячи перед воротами св. храму, як би перед небесними воротами... подібно до Адама, митаря, блудного сина." Звідси походить покаяний характер літійних молитов.

Стихири на стиховні

Після закінчення літії, священнослужителі заходять у храм і зупиняються посередині нього. У цей час співаються "стихири на стиховні." Вони називаються так тому, що мають перед собою вірші (стихи), вибрані з різних псалмів та інших книг Св. Письма, що підходять для даного свята або пам'яті святого. При цьому перша стихира взагалі не має перед собою вірша. Стихири на стиховні співаються звичайно й при збігові двох святкувань в один день, але тільки одному святові. Лише остання стихира на "Слава і нині" буває присвячена другому святові. Так, у звичайні дні на "Слава і нині" завжди буває богородичний, а якщо – це період передсвяття або свята, то на "Слава і нині" співається стихира передсвяття або свята.

"Нині відпускаєш," благословення хлібів і кінець вечірні

Після стихир на стиховні, в яких прославляється спасенна для людей подія або чесноти св. Божого угодника, пам'ять якого святкується у той день, у людей природно з'являється бажання шукати того блаженного стану заспокоєння, який приготований Господом для праведників. І тому, збагнувши з усього попереднього богослужіння правду про спасіння, приготоване Господом для всіх людей, люди звертаються до Господа словами Симеона: "Нині відпускаєш заспокоєним раба Твого, Владико..." Цю молитву за уставом належить читати, а не співати, як це заведено в останній час у парафіяльних церквах.

На знак того, що ми прийняли те світло, яке з'явилося на просвіту народів і славу людей Ізраїлю, й пізнали Істинного Бога, Який прославляється у Трійці, читається далі: Трисвяте, "Слава і нині", "Пресвята Трійце, помилуй нас…", знову "Слава і нині" і "Отче наш…"

Після молитви "Отче наш" і виголосу ієрея співається тропар відпусту, в якому коротко викладається сутність події, що святкується, або похвала святому. Цим тропарям присвячені три розділи Типікону: 52-й, 53-й і 55-й. На всенічному бдінні спів цих тропарів повинен бути такий:

1. На бдінні напередодні неділі, коли немає ніякого іншого свята, тричі співається тропар: "Богородице Діво, радуйся…"

2. На бдінні напередодні двунадесятого Господнього або Богородичного свята тричі співається тропар цього свята.

3. На бдінні напередодні на честь святого двічі співається тропар цього святого й один раз: "Богородице Діво, радуйся…"

4. На бдінні напередодні неділі, яка збігається з посвяттям або відданням свята, двічі співається: "Богородице Діво, радуйся…" й 1 раз тропар свята.

5. На бдінні напередодні неділі, яка збігається з днем пам'яті святого, якому належить бдіння або полієлей, двічі співається: "Богородице Діво, радуйся…" й 1 раз тропар святого.

6. На бдінні напередодні неділі, в яку буває ще й особливе свято, як, напр., І й ІІІ неділі Великого посту, Неділя всіх святих, Неділя святих отців, двічі співається: "Богородице Діво, радуйся…" й 1 раз тропар цього свята.

Тропар недільної вечірні "Богородице Діво", за звичаєм православної церкви, яка закінчує кожну низку пісень піснею на честь Богоматері, присвячений Їй. Для такого тропаря вибрані найрадісніші з почутих Богоматір'ю слів із привітань Її архангелом й прав. Єлизаветою, відтак тропар складений з біблійних (Лк 1:28, 42) богонатхненних слів, які, однак, переплетені з нашими ("Богородице Діво", "Марію", "Бо Ти народила Спасителя душ наших"). Головною думкою пісні, здавалось би, є запрошення Богоматері радіти, але насправді слово "радуйся" у єврейській і грецькій мовах має значення привітання як такого, відповідним до нього латиною й російською є "здравствуй", тобто "будь здорова".

Перед співом тропаря серед храму ставиться тетрапод, (τατραποδιον) або четвероніг, тобто столик на чотирьох ніжках, на якому стоїть блюдо з п'ятьма хлібами й з посудинами з вином, і з оливою, і з пшеницею. Закінчивши літію, священнослужителі з притвору заходять усередину храму й зупиняються посеред нього перед цим тетраподом, який приготовляється заздалегідь. Коли заспівають тропар, диякон, узявши благословення в ієрея, тричі кадить довкола тетраподу. А потім виголошує: "Господові помолімося," – а ієрей читає молитву: "Господи Ісусе Христе Боже наш, що благословив п'ять хлібів і п'ять тисяч нагодував…" У цій молитві він просить Господа благословити ці хліби, пшеницю, вино й оливу і примножити їх в усьому світі, й вірних, які їх споживатимуть, освятити. Перед читанням цієї молитви ієрей піднімає один хліб, накреслюючи ним хрест над іншими хлібами, а при читанні молитви, на словах: "Сам благослови й ці хліби, пшеницю, вино й оливу," – указує правою рукою на кожне з них, таким чином роблячи нею знак хреста. Одначе, проф. М. Скабалланович вважає, що священнослужитель у "молитві просить Спасителя, Який показав у диві нагодування 5-ти тисяч усю силу Свого благословення, про таке саме благословення й подібне дивовижне примноження цих речей, а також про освячення тих, які їх споживають... Перед словами молитви: "Сам благослови," – священик хрестоподібно знаменує продукти, але тільки не рукою, а одним із хлібів, який символізує небесний Хліб, чим (також) показує, що те саме здійснив Христос, узявши у Свої руки подібним чином п'ять хлібів" (Див. "Толковый Типикон," Вип. 2, с. 314-215).

Після благословення хлібів хор тричі співає: "Будь, ім'я Господнє, благословенне від нині й до віку," – а читець читає 33-й псалом: "Благословлю Господа в усякий час…", але не увесь, а тільки до слів: "…не позбудеться ніякого блага". Ієрей, пішовши від місця, де здійснював благословення хлібів, стає перед царськими дверима, "дивлячись на захід" (Типікон, роз. 2), і благословляє людей рукою, кажучи: "Благословення Господнє на вас, Його благодаттю й людинолюбством завжди: нині, й повсякчас, і на віки вічні." Хор співає: "Амінь." І на цьому І частина всенічного бдіння закінчується.

Благословення хлібів було запроваджене для підкріплення сил людей під час усенічної відправи. У ІІ розділі Типікона сказано, що після закінчення вечірні буває читання з Діянь або послань свв. апостолів, під час якого всі сідають, "кожний на своє місце"; а келар, розламавши на блюдо благословенні хліби, роздає братії і зачерпує всім, хто знаходиться у храмі, по одному келихові вина. Після цього споживання хліба й вина у той вечір ніхто вже не повинен більше нічого їсти, "заради причастя Пречистих Христових Таїн".

У кінці Служебника пишеться, що ієрей не може ці благословенні оливу, вино, пшеницю й хліби благословляти вдруге на іншому бдінні. Оливою належить помазувати людей при цілуванні ними ікони, вино треба випити з благоговінням, а хліби, розламавши, роздати або з'їсти дома на вечері перед іншою їжею, пшеницю треба або посіяти, або змолоти з іншою пшеницею й з'їсти.

Помазання благословенною оливою тепер звичайно здійснюється на ранішній, після читання Євангелія й молитви "Спаси, Боже, людей Твоїх…" і замінює собою те помазання оливою, яке за уставом належить здійснювати у притворі (Типікон, роз. 3) після відпусту ранішньої оливою з кандила (лампади) біля ікони свята або святого. Одночасно роздається й благословенний хліб, розламані частинки якого змочені благословенним вином.

Тепер, через те, що бдіння здійснюється з великими скороченнями й немає потреби у підкріпленні сил благословенними хлібами й вином, літія й благословення хлібів на всенічному бдінні напередодні неділь взагалі не чиниться, а відразу після благальної ектенії й заключних виголосів співаються стихири на стиховні. А на бдіннях на честь двунадесятих свят і великих святих літія й благословення хлібів здійснюються як би на знак особливої урочистості богослужіння у ці дні.

Після закінчення вечірні на бдінні за уставом належить читання з Апостола і з тлумачення св. Івана Золотоустого та інших тлумачень на Новий Завіт. Тлумачення завжди читається після прочитання Апостола. Для цього читання увесь Апостол розділений на спеціальні відділи, окрім звичайного розділення на розділи й вірші та на зачала.

Звичай читати за богослужінням відділи Св. Письма Нового Завіту бере свій початок із найдавніших часів Церкви. За Типіконом належить на недільному всенічному бдінні читати повчання 7 разів, а на святковому – 6: після закінчення вечірні, на ранішній після І й ІІ кафізм, після полієлею, після ІІІ й VI пісень канону, й після закінчення ранішньої (тільки у неділю). Мета цих читань: наставляння й повчання. Також вони освіжають пам'ять і дають змогу відпочити, бо їх слухають, сидячи. Перше читання – це уривок із Св. Письма (із кн. Діянь апостольських або з послань апостолів). Наступні 4 читання беруться зі святоотцівських тлумачень прочитаного уривка; шосте береться з житій святих; а сьоме, моралістично-аскетичне, береться з писань прп. Федора Студита.

На жаль, тепер це майже ніде не виконується, окрім, можливо, деяких монастирів, і то, якщо буває, то тільки саме читання. На парафіях іноді на ранішній після VI пісні канону читають коротке житіє святого або сказання про свято зі Синаксарія.

2. Друга частина всенічного бдіння
Ранішня

Порядок ранішньої й усенічного бдіння вказаний у ІІ розділі Типікону. ІІ й найважливіша частина всенічного бдіння – ранішня. Після читання з Діянь або апостольських послань і пояснень на Новий Завіт, за уставом, початок ранішньої відмічається дзвоном. Типікон говорить, що "виходить параекклисіарх і дзвонить у великий та інші дзвони". Але тепер на практиці ранішня починається без тредзвону, відразу після: "Благословення Господнє на вас…" й співу хору: "амінь," – прямо із шестипсалм'я.

Шестипсалм'я

Шестипсалм'я, яке інколи називається у богослужбових книгах по-грецькому εξαψαλμος "екзапсалми", складається з шести псалмів: 3-го, 37-го, 62-го, 87-го, 102-го й 142-го й починається читанням триразового ангельського славослів'я: "Слава у небі Богові, і на землі – мир, у людях благовоління," (Лк 2:14) – і дворазового молитовного виголосу читця: "Господи, відкрий мої вуста, і вони проголосять хвалу Тобі." При початку читання шестипсалм'я у храмі гаситься більшість світильників, без сумніву для того, щоб уважно слухати псалми, не відволікаючись нічим зовнішнім. Разом із тим, церква, занурена у морок, повинна нагадувати віфлеємську ніч, у яку народився Христос. З народженням і появою у світі Спасителя Христа почалось наше спасіння. Шестипсалм'я є міркуваннями на самоті людини, яка почула про народження Спасителя. У псалмах виражається усвідомлення свого гріховного стану, зображається безліч ворогів (духовних і тілесних), які хочуть погубити душу й тіло, й надія на безмежне Боже милосердя, на те, що Господь почує всіх, що надіються на Нього, й обдарує всіх, що Його люблять. З цілої низки зауважень відносно читання й слухання шестипсалм'я, які ми маємо у Типіконі й у богослужбових книгах, видно, що Церква надає шестипсалм'ю особливе значення, а тому дуже помиляються ті сучасні богомольці, які дозволяють собі сидіти під час читання шестипсалм'я або навіть зовсім виходять із церкви, вважаючи це читання другорядним і маловажним. Так, в ІХ розділі Типікону говориться: "Виголошується шестипсалм'я тихим і легким голосом, не поспішаючи, щоб усі чули. А коли читається шестипсалм'я, тоді належить уважно слухати, бо ці псалми сповнені покаянням і розчуленням. Читаємо ці псалми з благоговінням і Божим страхом, як Самому Невидимому Богові, і щоб ніхто не наважувався шепотіти, ні плюнути або харкнути, а треба дуже уважно слухати, що говорить псаломщик, тримаючи руки зігнутими на грудях, а голови схилені, й очі потуплені, позираючи сердечними очима на схід, молячись про наші гріхи, згадуючи смерть і майбутню муку, й вічне життя."

Шестипсалм'я розділяється на дві частини славослів'ям на честь Св. Трійці. Після перших 3-х псалмів читається: "Слава і нині", "Алилуя, алилуя, алилуя", "Слава Тобі, Боже" (тричі), "Господи, помилуй" (тричі) й знову "Слава і нині", – й наступні псалми. На завершення читається тільки "Слава і нині" й триразове "Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже".

Після прочитання перших трьох псалмів, ієрей у самій єпітрахілі та з непокритою головою виходить із вівтаря перед царськими воротами й читає там тихо зі Служебника 12 ранішніх молитов, у яких дякує Господові за дар денного світла й випрошує собі й своїй пастві духовні блага, просячи, щоб у наших серцях засяяло "істинне сонце правди Божої", щоб ми "як у день, побожно ходячи шляхом Божих заповідей, досягли вічного життя" й сподобились насолоджуватись неприступним Божим світлом. Читаючи ці молитви перед зачиненими царськими воротами, ієрей символізує Заступника Христа, Який був обіцяний Адамові й усьому людському родові. ("Новая Скрижаль" ч. 3, гл. 4, п. 6). Проф. М. Скабалланович указує, що ранішні молитви, як і вечірні, колись були розміщені по всій ранішній. Тому й їхній зміст пристосований до різних частин ранішньої. ("Толковый Типикон," Вип. 2, с. 205).

Велика ектенія

Після того, як віруючі почули ангельський спів, що сповістив їм про народження Спасителя, й усвідомили глибину свого гріховного падіння, їхні серця перейнялися надією на Народженого, а душі налаштувались на молитву, і вони знову звертаються до Бога тими самими словами, що й на початку вечірні. Проголошується велика ектенія, в якій випрошуються всі ті різноманітні матеріальні й духовні блага, яких позбулися люди після вигнання Адама з Раю, але отримати які знову стало можливим після приходу на землю Божественного Відкупителя. Ектенія виголошується ієреєм або дияконом перед царськими воротами.

"Бог Господь" і тропарі

Відразу після вел. ектенії диякон проголошує, а хор гучно й радісно співає славослів'я на честь Господа, що прийшов на землю для спасіння світу: "Бог Господь і з'явися нам, благословен, Хто йде в ім'я Господнє." (Пс 117:26-27). Ці останні слова стосувалися Спасителя при Його урочистому вході в Єрусалим і, за Його словам, саме ними Його зустрінуть і при Другому приході (Мт 23:39). Цей приспів співається 4 рази, причому перед кожним разом виголошується по одному віршу, взятому з того самого псалма, що оповідають про Божу доброту й милість і розкривають пророцтво про Спасителя світу. За уставом і "Бог Господь," і вірші проголошує канонарх посередині храму (Типікон, розділ 2). Судячи з указівок уставу, канонарх спочатку сам співав "Бог Господь" на голос, а також і вірші співались ним, після чого (поперемінно, тому й віршів 4) хор відповідав співом 4 рази "Бог Господь..." Але тепер укорінився звичай виголошувати все це дияконові, а якщо диякона немає, то ієреєві.

"Бог Господь" на недільному бдінні співається завжди на рядовий голос, а на бдіннях двунадесятих свят – на голос святкового тропаря; на бдіннях на честь святих – на голос тропаря святого.

Безпосередньо після співу "Бог Господь" йде спів тропарів, які називаються відпустними, бо вони ж співаються й у кінці вечірні. Ранішнє богослужіння після цього переходить від сумного й покаянного настрою до святкового й радісного настрою, до передчуття спасіння. Ранішні пісні вже мають християнський зміст і виконуються урочисто.

Ці тропарі співаються так:

1. На недільному бдінні співається недільний тропар двічі, "Слава", тропар святого дня з Мінеї, "І нині", недільний богородичний, за голосом тропаря святого. Якщо не випаде у Мінеї на той день тропаря святому, то після недільного тропаря, проспіваного двічі, співається "Слава і нині" й богородичний голосу, тобто того самого голосу, що й недільний тропар.

2. На бдіннях двунадесятих свят співається тропар свята тричі, причому утретє він співається на: "Слава і нині".

3. На бдіннях святим співається тропар святого двічі, "Слава і нині", недільний богородичний за голосом тропаря святого. Тут необхідно відзначити особливість суботньої служби. Якщо пам'ять святого, якому належить бдіння, випаде у суботу, то богородичний співається не за голосом тропаря святого, як звичайно, а рядового голосу тижня з Октоїха, він називається "богородичний І поточного голосу".

4. Якщо випаде збіг із неділею двунадесятого Богородичного свята, то співається недільний тропар двічі, "Слава і нині", тропар свята.

5. Якщо випаде збіг із неділею пам'яті святого, якому належить бдіння, то співається недільний тропар двічі, "Слава", тропар святого, "І нині", богородичний І за голосом тропаря святого.

6. Якщо випаде збіг із неділею передсвяття, або посвяття, або віддання свята, то співається недільний тропар двічі, "Слава і нині", тропар передсвяття або свята. Якщо є при цьому тропар святому дня у Мінеї, то він співається на "Слава", а на "І нині" – тропар передсвяття або свята.

7. Якщо випаде збіг із неділею святкування пам'яті двох святих, то співається недільний тропар один раз, потім тропар першого святого, "Слава", тропар другого святого, "І нині", богородичний за голосом тропаря другого святого. А якщо окрім того з цим недільним днем випаде збіг ще й передсвяття або посвяття, то на "І нині" замість богородичного співається тропар передсвяття або свята.

Після співу тропарів співається: "Господи, помилуй" (тричі), "Слава" й читець продовжує далі: "І нині" й починається читання кафізм.

Кафізми, малі ектенії, сідальні

На ранішній, що входить до складу всенічного бдіння, читаються завжди тільки дві кафізми, розділені на три слави.

Після кожної кафізми на всенічному бдінні виголошується мала ектенія, яку, відповідно до ІІ розділу уставу: "Священик промовляє перед святими дверми." Кожна мала ектенія закінчується особливим виголосом священика. Після першої кафізми мала ектенія має виголос: "Бо Твоя влада, і Твоє царювання, й сила, й слава…", після другої кафізми: "Бо Ти Прекрасний і Людинолюбець Бог…"

Тут треба зауважити, що у ті неділі, коли за уставом немає полієлею, замість нього читається XVII кафізма: "Блаженні непорочні…," – після якої не буває малої ектенії, а відразу співаються недільні тропарі: "Благословенний Господи, навчи мене, як виправдатись перед Тобою... ", "Ангельський собор здивувався…". Ці тропарі так і називаються: "Недільні тропарі, які співаються після Непорочних." У такому випадку мала ектенія виголошується вже після цих тропарів.

Узагалі треба знати, що устав про малі ектенії після кафізм має зв'язок із більшою або меншою урочистістю богослужіння. Після кожної кафізми є так званий сідальний. Якщо цей сідальний святкового змісту, то перед ним виголошується мала ектенія, а якщо він покаянно-розчуленого змісту, як буває у будні й у час Вел. посту, то перед ним малої ектенії не виголошують. Ось чому на бдінні під Благовіщення, яке у більшості випадків випадає у дні Вел. посту й на якому тому, якщо воно випаде на тижні, буває не дві кафізми, як звичайно на бдінні, а три, мала ектенія виголошується не після кожної кафізми. Відповідно до уставу, на бдінні під Благовіщення, якщо воно випаде у Вел. піст до Страсного тижня, після І кафізми не буває ектенії, а після ІІ й ІІІ кафізм є ектенії. Але якщо Благовіщення випаде у Страсний тиждень, то немає ектеній після перших двох кафізм, а після ІІІ кафізми ектенія є.

Сідальні на недільному бдінні співаються або читаються з Октоїха після кожної кафізми й наступної за нею малою ектенією, а у двунадесяті свята й святих із Мінеї або відповідно з Пісної чи Квітної Тріоді, коли – свята циклу Тріоді. Особливе становище у свята Благовіщення, коли воно випадає у будні дні Вел. посту: І сідальний тоді буває несвятковий, а Тріоді.

Полієлей, недільні тропарі, величання

На бдіннях великих свят та недільних у певні періоди року, як і завжди взагалі на святковій ранішній, коли читається Євангеліє, після кафізм і сідальних співається полієлей, при початку співу якого у храмі запалюються всі світильники й відчиняються царські ворота на знак особливої урочистості.

Слово πολυς ελεοσ "Поліелеос" у перекладі з грецької означає: πολυς – багато й ελεος – милість. Так називається урочистий спів двох псалмів: 134-го – "Хваліть ім'я Господнє…" й 135-го – "Прославляйте Господа…". Від частого повторення у другому з цих псалмів слів "Бо повіки милість Його" увесь цей спів і отримав назву "полієлей". Інше припущення: причиною такої назви, могло також бути й те, що у цій частині ранішньої устав наказує на честь свята посилювати освітлення храму запаленням свічок і єлею – πολυς ελαιον, тобто – багато оливи. Тепер полієлей називають за початковим віршем: "Хваліть ім'я Господнє..." – "Хваліте". Тепер повністю ці псалми співаються рідко, а, як правило, співаються всього 4 вірша таким чином:

"Хваліть ім'я Господнє, хваліть раби Господа. Алилуя (тричі)".

"Благословен Господь від Сіону, що живе в Єрусалимі. Алилуя (тричі)".

"Прославляйте Господа, бо Він Прекрасний, бо повіки милість Його. Алилуя (тричі)".

"Прославляйте Бога Небесного, бо повіки милість Його. Алилуя (тричі)".

Устав наказує співати полієлей на недільних бдіннях тільки з 22 вересня до 20 грудня й з 14 січня (ст.с.) до Сирної неділі, тобто у зимовий період року, вилучаючи період різдвяних і хрещенських свят. А у літній період – від Сирної неділі до віддання Воздвиження 21 вересня (ст. с.) спів полієлею буває тільки у ті неділі, в які випадає яке-небудь велике свято. Узагалі полієлей так пов'язаний з великими святами й пам'яттю святих, яким він за уставом належить, що він часто називається "полієлей свята", "полієлей святого". У неділі, коли немає полієлею, вказано замість нього читати XVII кафізму: "Блаженні непорочні" (Типікон, розд. 2 і 17). Утім, тепер майже всюди увійшло у звичай співати полієлей на недільних бдіннях цілий рік.

У підготовчі до Вел. посту неділі – Блудного сина, М'ясопусну й Сиропусну – після полієлею співається 136-ий псалом: "На ріках вавілонських…," – з особливо зворушливим наспівом.

На недільному бдінні безпосередньо після полієлею або після читання XVII кафізми співаються особливі недільні тропарі, які звичайно називаються: "недільні тропарі, що співаються після непорочних". Перед кожним із цих тропарів співається приспів, узятий з 118-го псалма: "Благословенний Ти, Господи, навчи мене постановам Твоїм..." Перший з цих тропарів починається словами: "Ангельський собор здивувався…".

Усіх тропарів 4, потім співається "Слава" – тропар на честь Святої Трійці, "І нині" – тропар на честь Пресвятої Богородиці. Спів закінчується триразовим: "Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже! "

Тропарі "Ангельський собор," за думкою проф. М. Скабаллановича, єрусалимського походження. У відомому єрусалимському "Послідуванні" Страсного тижня й Світлого тижня ІХ ст., за рукописом 1122 року, у службі на Квітну неділю, є з них із ІІ по IV тропарі й інші близькі до теперішніх тропарів "Ангельський собор" ("Толковый Типикон," Вып. 2, с. 235).

На бдіннях під великі свята й на честь святих, на початку співу полієлею виноситься на середину храму й кладеться на аналої ікона свята або святого (тепер часто ікона знаходиться вже на середині храму на аналої), й після закінчення полієлею перед нею співається величання святові або святому з вибраним псалмом. Ці величання з вибраними псалмами містяться у кінці Псалтиря, в Ірмології й у Служебнику. Звичайно вперше величання співається священнослужителями, потім кожний хор почергово співає по одному віршу вибраного псалма й після кожного вірша повторює величання. У кінці співається "Слава і нині" й потрійне "Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже" й востаннє величання знову співається священнослужителями.

На початку співу полієлею настоятель роздає іншим священнослужителям, а, відповідно до уставу (2 розділ), і народові, що стоїть у храмі, запалені свічки, із якими всі й стоять до кінця читання Євангелія. Але тепер народ тримає свічки на бдінні тільки у двох випадках: у свято Входу Господа в Єрусалим і на Великодній ранішній.

Спів полієлейних псалмів і недільних тропарів, як пише М. Скабалланович, "відзначає на ранішній найурочистіші й священні моменти, які символізують собою, як і завжди, силу й богонатхненність молитви, яка дійсно досягає при співі цих псалмів найвищого ступеня напруження; символізуючи й приваблювану такою молитвою благодать Святого Духа. Сприяють також піднесенню душевного настрою приємним запахом пахощів (ладану), кадіння у цьому випадку має ще відношення до спогаду, який пов'язаний з цією частиною ранішньої: воно нагадує про те духмяне миро, яке "милостивими сльозами розчиняли" у цей час ночі воскресіння мироносиці" ("Толк. Тип.," Вып. 2, с. 233).

При співі недільних тропарів після "непорочних" і при співі величання здійснюється кадіння всього храму. Воно починається із середини храму від ікони, що лежить там на аналої, кадиться ікона з чотирьох боків і далі – вівтар і весь храм.

Вибрані вірші з псалмів, які співаються при величанні, містять або пророчі передбачення щодо події, яка святкується, або перелік тих чеснот святого, за які він залічений до певного чину. Кожний чин святих має своє загальне величання.

І недільні тропарі, і величання готують людей до майбутнього слухання Євангелія, в якому оповідується про подію, що святкується, або прославляються чесноти святого, пам'ять якого святкується.

Якщо у неділю випаде велике свято (окрім Господнього, коли недільна служба взагалі цілком відміняється й заміняється службою свята) або пам'ять святого, якому належить величання, то після полієлею відразу співається величання священнослужителями, (хор не повторює), а потім співаються недільні тропарі після "непорочних".

Іпакої й Ступеневі антифони

Після недільних тропарів або після величання на бдінні на честь свята або святого, виголошується мала ектенія, яка закінчується виголосом ієрея: "Бо благословиться ім'я Твоє, й прославилось царювання Твоє, Отця, й Сина, й Святого Духа…"

Оскільки потім за уставом повинно бути читання, під час якого всі сидять, то після малої ектенії йде "сідальний", який у недільній службі називається "іпакої." На недільному бдінні співаються "іпакої голосу". Більшість недільних іпакоїв оповідають про відвідування гробу Ісуса жінками-мироносицями або говорять про плоди воскресіння Христа. Якщо з недільним днем збігається богородичне свято або пам'ять святого з полієлеєм, то після "іпакоїв" співаються "сідальні" свята або святого. Спочатку співаються "сідальні", які належні після кафізм, але які на своєму місці не були проспівані, бо співались недільні "сідальні", потім на "Слава" співається "сідальний" після полієлею, і на "І нині" співається у свята той самий "сідальний" удруге, а у дні пам'яті святих – богородичний, який у ці дні ставиться відразу після полієлейного "сідального". У Господні свята, коли вся взагалі недільна служба заміняється святковою, співається "сідальний" свята. Тепер "сідальні" й іпакої, як правило, не співаються, а читаються.

За "сідальними" або іпакоями йде спів ранішніх антифонів, які називаються: "Ступеневі". Слово "антифон" походить від грецьких слів: анти αντι – "замість" й φωνη – "звук". Так називаються співи, які належить співати поперемінно на двох клиросах. "Ступеневими" вони називаються тому, що складені з приводу 15 псалмів (119-133), які називаються "Пісні ступенів," бо вони співались на ступенях Єрусалимського храму двома хорами юдеїв.

"Ступеневі" своїм змістом покликані очищати, підносити душу й цим готують людей до слухання Євангелія. Про майбутнє читання Євангелія сповіщається під час співу "ступеневих" дзвоном в усі дзвони, тобто тредзвоном. Цей дзвін указує на те, що "на всю землю розповсюдилось віщання" Євангелія. Євангеліє тільки недільної й святкової ранішньої має перед собою дзвін, а літургійне – не має. Але теперішня практика переносить дзвін перед ранішнім Євангелієм на початок полієлею ("Толковый Типикон," М. Скабалланович, Вып. 2, Киев, 1913 г.).

Ступеневі антифони є на всі 8 голосів і містяться в Октоїху. На недільному бдінні співаються ступеневі антифони рядового голосу, тому й називаються антифонами голосу. На великі свята Господні й Богородичні та у дні пам'яті святих, яким належить полієлей і величання, співається тільки один І антифон IV голосу: "Від юності моєї…". Якщо з неділею збігається якесь велике Господнє свято, а також у Квітну неділю, ІІ неділю після Великодня, Св. ап. Фоми та у Неділю П'ятидесятниці співається тільки один І антифон IV голосу. Але якщо з неділею збігається велике свято на честь Пресвятої Богородиці або святого з полієлеєм, то співаються "ступеневі голосу," тобто того голосу, який іде за чергою у дану неділю. У ступеневих антифонах, начебто у відповідь на заклик полієлейних віршів хвалити Господа, ми сповідаємо Господові свої гріхи й немочі й славимо Отця, й Сина, й Святого Духа.

Прокимен і читання Євангелія

За "ступеневими" йдуть виголоси, які звичайно завжди бувають перед читанням Євангелія й служать підготуванням віруючих до слухання Євангелія. Диякон виголошує: "Будьмо уважні. Премудрість." І потім виголошує прокимен. Цей прокимен за своїм змістом завжди має зв'язок із тим Євангелієм, яке буде читатися.

На недільному бдінні, якщо не збігається з цією неділею Господнє або Богородичне двунадесяте свято, виголошується й співається недільний прокимен чергового голосу. Таких прокименів за числом голосів нараховується 8, і вони чергуються кожної неділі. Якщо неділя збігається з двунадесятим Господнім або Богородичним святом, то виголошується й співається прокимен цього свята. На бдіннях під великі свята й на честь святих завжди співається особливий прокимен свята на IV голос, зміст якого є відповідним до даного свята або пам'яті святого. Ці ранішні прокимени завжди мають тільки по одному віршу й співаються хором 2 із половиною рази.

Після закінчення прокимена, диякон виголошує: "Господові помолімося. " Хор співає: "Господи, помилуй." І ієрей виголошує: "Бо Ти Святий, Боже наш, і у святих перебуваєш, і ми Тебе славимо, Отця, й Сина, й Святого Духа, нині, й повсякчас, і на віки вічні." Потім диякон виголошує: "Будь-яке дихання нехай хвалить Господа". Хор повторює ці слова. Диякон виголошує вірш: "Хваліть Бога у святих Його, хваліть Його у твердині сили Його!" Хор знову співає: "Будь-яке дихання нехай хвалить Господа." Диякон виголошує першу половину: "Будь-яке дихання…," – а хор доспівує другу половину: "нехай хвалить Господа." Після цього диякон збуджує увагу людей до читання Євангелія словами: "І щоб сподобитися нам вислухати святе Євангеліє, Господа Бога молімо." Хор тричі співає: "Господи, помилуй." Потім диякон нагадує, що люди почують премудрість, а тому повинні стояти з глибоким благоговінням. Ієрей, продовжуючи цей виголос диякона, бажає: "Мир усім, " – а хор від особи людей висловлює побажання того самого миру ієрею: "І духові твоєму." Ієрей виголошує: "От (такого-то апостола) святого Євангелія читання." А хор славить Господа: "Слава Тобі, Господи, слава Тобі!" Диякон закликає всіх до уваги виголосом: "Будьмо уважні." І починається читання Євангелія.

Євангеліє на ранішній читається не дияконом, як на літургії, а священиком, для того, щоб він "спочатку нагодував Божественним словом тих, яких на літургії буде живити Таїнственним Хлібом", як чинив і Христос і як наказав Він робити й апостолам (Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи (Мт 28:19)). Священик на літургії має вищі функції, ніж читання навіть Євангелія. Окрім того, на недільній ранішній Євангеліє важливіше від літургійного, бо прямо стосується події воскресіння (у такому відношенні знаходяться ранішні й літургійні Євангелія й деяких інших свят, напр., Різдва Христа).

У неділі Євангеліє належить читати у вівтарі (Типікон, розд. 2), із якого, як із гробу Господа, лунає радісна новина про Воскресіння Христа. Тому священик читає Євангелії у вівтарі. У святкові дні Євангеліє читається серед народу, посередині храму, перед іконою свята, що лежить на аналої. Якщо священик служить без диякона, то після величання й ектенії, йде у вівтар, виголошує прокимен і читає Євангеліє на амвоні, обличчям до народу. На недільному бдінні Євангеліє після прочитання виноситься з вівтаря царськими воротами для цілування. У цей час співається: "Воскресіння Христове побачивши…," – і читається 50 псалом. Відповідно до уставу, ієрей стоїть посеред храму, "тримаючи святе Євангеліє біля своїх грудей", а по боках – два свіченосця з підсвічниками, й тримає так Євангеліє, поки всі його поцілують, після чого відносить у вівтар, осінивши ним із царських воріт народ. Але на практиці увійшло у звичай класти Євангеліє після винесення з вівтаря на аналої серед храму, де всі його цілують. Ієрей стоїть ліворуч від аналоя і благословляє рукою людей після цілування Євангелія.

На недільних усенічних завжди читаються недільні Євангелія, окрім випадків, коли з неділею збігається двунадесяте свято, Господнє або навіть Богородичне. У такому випадку читається Євангеліє свята. Так само й у храмові свята, які випадають у неділю, читається Євангеліє храмового свята (див. храмові розділи Типікону: 1, 5, 6, 8, 10 та ін.). При збігові днів бдінних святих із неділею читається недільне Євангеліє й буває звичайне цілування Євангелія.

Усього недільних ранішніх Євангелій є 11, і вони складають так званий "Євангельський стовп". Черга цих ранішніх недільних Євангелій починається у неділю після П'ятидесятниці, тобто у неділю Всіх святих. Після прочитання по черзі всіх 11-ти Євангелій у наступну неділю знову читається І недільне Євангеліє і, таким чином, ці стовпи весь час повторюються протягом усього року. Виняток становлять недільні дні періоду Квітної Тріоді. Там указані теж ті самі недільні Євангелія, але не у звичайній послідовності. У кінці богослужбового напрестольного Євангелія є розділ, де указано, які ранішні недільні Євангелія читаються у неділі від Великодня до неділі Всіх святих і потім у наступні за цим 32 неділі. Після 32-ї неділі по 5-у неділю Вел. посту включно вже не вказується, які саме ранішні Євангелія повинні читатися, й це тому, що, залежно від пересування дня Великодня, найраніше Великдень буває 22 березня (ст. с.), а найпізніший 25 квітня (ст. с.), між 32-ою неділею після П'ятидесятниці й неділею Митаря й фарисея буває у різні роки неоднакове число тижнів, через що у ці неділі у різні роки доводиться читати не ті самі Євангелія. Для того, щоб знайти, які саме Євангелія читаються у ці неділі у тому чи іншому році, треба користуватися так званою "Зрячою пасхалією", яка поміщається у кінці Типікону й Слідуваного Псалтиря. В Індиктіоні треба знайти ключову букву цього року, а при ключевій букві разом з указівкою дня свята Великодня та інших свят, у які дні вони випадають, указано також, у яке число місяця починається кожний стовп голосів Октоїха й які при цьому треба читати недільні ранішні Євангелія. Треба пам'ятати при цьому, що рахунок, як стовпів голосів Октоїха, так і ранішніх недільних Євангелій починається з неділі Всіх святих, причому у неділю Всіх святих завжди буває VIII голос і читається І ранішнє Євангеліє; у ІІ неділю після П'ятидесятниці буває І голос, а читається ІІ ранішнє Євангеліє, і так далі за чергою. Тому до неділі Всіх святих стовпи голосів і Євангелій треба шукати під тією ключовою буквою, яка відноситься до попереднього року.

Усього є 6 стовпів: І починається у І неділю Петрового посту, ІІ після дня Іллі, ІІІ після Воздвиження, IV у Різдвяний піст, V після Хрещення й VI у Великий піст. Ці стовпи завжди друкуються у кінці Октоїха.

Недільне Євангеліє, яке не читається на всенічному бдінні, через збіг із неділею двунадесятого свята, пропускається зовсім і на наступному недільному бдінні читається вже наступне за чергою недільне Євангеліє.

На недільному бдінні, після читання Євангелія, співається урочиста пісня, в якій прославляється Воскреслий Христос: "Воскресіння Христове побачивши…". Під час цього співу диякон або, якщо немає диякона, то сам священик, стоїть із Євангелієм на амвоні. Після закінчення співу, Євангеліє кладеться на аналої. Ця пісня також співається й на бдінні Воздвиження й Вознесіння. На всіх недільних бдіннях від Великодня до Вознесіння ця пісня співається тричі. Але у Господні свята: Квітну неділю, П'ятидесятницю, Різдво, Богоявлення й Преображення, хоча б вони випали й у неділю, "Воскресіння Христове побачивши..." не співається.

Після цього співу читається 50-й псалом, після якого у звичайні неділі співається: "Слава", "Молитвами апостолів, Милостивий, очисти від численних гріхів наших", "І нині", "Молитвами Богородиці, Милостивий, очисти від численних гріхів наших". Потім співаються на VI голос початкові слова 50-го псалма: "Помилуй мене, Боже, із великої милості Твоєї і з великої щедрості Твоєї очисти від беззаконня мого." І потім – стихира, що розкриває наслідки Христового Воскресіння: "Воскрес Ісус із гробу, як і було у пророцтві, й дав нам життя вічне й велику милість."

У підготовчі неділі до Вел. посту: Митаря й фарисея, Блудного сина, М'ясопусну й Сиропусну й у п'ять неділь Вел. посту до Квітної неділі, після 50-го псалма на: "Славу" співаються на VIII голос, такі зворушливі стихири: "Покаяння відчини нам двері, Життєдавче…". І на: "І нині": "На шлях спасіння настав мене, Богородице…". Потім співаються на VI голос перші слова 50-го псалма: "Помилуй мене, Боже…," – і далі на той самий голос: "Через чисельні втілені мною лихі задуми я, грішний, боюся страшного дня суду, але надіючись на милість доброти Твоєї, як Давид, благаю Тебе: помилуй мене, Боже, із великої Твоєї милості."

У наведених глибоко зворушливих за змістом співах, підкреслюється почуття щирого навернення, якого ми повинні прагнути, особливо під час посту. Окрім того, ці молитви виражають і синівську глибоку повагу й острах позбутися любові Отця, але у той самий час у них відчувається й тверда надія на обійми Небесного Отця, які завжди очікують наверненого грішника.

На всенічних бдіннях під двунадесяті свята після читання 50-го псалма, на "Славу" і на "І нині" співаються особливі вірші, указані на службі даного свята, потім обов'язково перші слова 50-го псалма й потім стихира свята. Ця стихира свята співається й у тому випадку, якщо двунадесяте свято, все рівно Господнє чи Богородичне, випаде у неділю, замість недільної стихири "Воскрес Ісус із гробу...". На бдіннях святим співається стихира святому. У храмові свята, що випадають у неділю, завжди співається замість недільної стихири стихира храму, за винятком І неділі Вел. посту, коли співається стихира неділі.

Після стихири диякон читає першу молитву літійної ектенії: "Спаси, Боже, людей Твоїх…," – відповідаючи на яку хор співає 12 разів: "Господи, помилуй," – а священик закінчує її виголосом: "Милістю, й щедротами, й людинолюбством Єдиного Рідного Твого Сина…".

Після цього зазвичай усі підходять поцілувати Євангелію, а у великі свята до ікони свята, що лежить на аналої. Якщо на бдінні було освячення хлібів, пшениці, вина й оливи, то віруючі після цілування Євангелія або ікони свята отримують помазання від ієрея освяченим єлеєм на освячення душі й тіла, в ім'я Отця, й Сина, й Святого Духа. Також він роздає віруючим шматочки хлібів, освячених у кінці вечірні. Це помазання здійснюється замість того, яке вказане у Типіконі після ранішньої з кандила (лампади) свята або святого.

Канон

Після цих молитов починається власне святкова, головна й важлива частина ранішньої, яка називається каноном.

Проф. М. Скабалланович зауважує, що початковою формою канонів можна вважати трипісенець. У ранішньому богослужінні окрім псалмів співались і біблійні пісні, й саме до них почали приєднувати як приспіви тропарі з християнським змістом. "Приспіви у формі тропарів до біблійних пісень згадуються вже відомим описом Синайської ранішньої VI-VII стт. (Вступ, розд. 328); цікаво, що у цьому описі приспіви до VIII пісні виділяються з низки інших, хоча мають однакову назву "тропарів"; можливо, приспіви до інших пісень мали вигляд коротких і одноманітних віршів для кожної пісні (для І: "Господові співаймо, славно бо прославився." Для ІІ: "Слава Тобі, Боже." Для ІІІ: "Святий Ти, Господи, й Тебе оспівує дух мій." І т. д.), і тільки для VIII пісні були "тропарі," а якщо це так, то початковою формою канону був однопісенець. Однопісенець поступово виріс до двопісенця через приєднання VIII пісні й ІХ" (див. "Толковый Типикон," М. Скабалланович, Вып. 2, с. 267). Згодом з'явились трипісенці, а потім і повні канони.

Канон складається з 9-ти пісень, причому ІІ пісні на всенічних бдіннях не буває (вона як покаянна є тільки у богослужіннях будніх днів Вел. посту) й відразу після І пісні йде ІІІ пісня. Кожна пісня на всенічному бдінні починається співом так званого "ірмосу," потім іде читання тропарів із приспівами до кожного з них, і закінчується пісня співом так званої "катавасії". Основою канону є так звані "пісні Св. Писання". Це – гімни Господові Богові, головним чином, із Ветхого Завіту. Тільки ІХ пісня, яка складається з двох частин, узята з Нового Завіту.

1. І пісня належить Маріамні, сестрі Мойсея, із приводу чудесного переходу євреїв через Червоне море. Починається вона словами: "Співаю Господові, бо Він високо піднісся." (Вих 15:1-19).

2. ІІ пісня Мойсея під час мандрів євреїв по пустелі: "Слухай, небо, я буду говорити." (Втор 32:1-44).

3. ІІІ пісня Ганни, матері пророка Самуїла, у якій вона дякує за народження сина: "Зраділо серце моє у Господі." (1 Цар 2:1-10).

4. IV пісня пророка Аввакума: "Господи! Почув я вістку про Тебе й злякався." (Ав 3:2-20).

5. V пісня пророка Ісаї, що провістив народження Дівою Еммануїла: "Душею моєю я прагнув до Тебе вночі і духом моїм я буду шукати Тебе…" (Іс 26:9-20).

6. VI пісня пророка Іони, що був три дні й три ночі у череві кита: "До Господа звернувся я у скорботі моїй…" (Іон 2:1-7).

7. VII пісня трьох благочестивих євреїв у печі, яку, щоправда, проголосив Навуходоносор уже після події: "Благословенний Бог Седраха, Мисаха й Авденаго…" (Дан 3:28).

8. VIII пісня тех самих чоловіків: "Благословіть усі діла Господа, оспівуйте й підносьте Його повсякчас…".

9. ІХ пісня складається з двох частин: із пісні Пресв. Богородиці, коли Вона відвідувала Єлизавету: "Звеличує душа Моя Господа…" (Лк 1:46); й пісні пророка Захарії, батька Івана Хрестителя: "Благословенний Господь Бог Ізраїлю, що відвідав народ Свій…" (Лк 1:68).

Усі ці пісні у повному складі, як вони записані у Біблії, устав призначає співати або читати тільки у будні Вел посту. Спочатку читається сама пісня, потім із вірша, що має перед собою позначку: "на 14", або "на 8", "на 6", "на 4".

У святкові дні самі пісні не співаються, а приспіви пісень до тропарів канону заміняються іншими, що пов'язані зі змістом канону. Наприклад, тепер у тропарів недільного канону приспів: "Слава, Господи, святому воскресінню Твоєму"; у тропарів канонів у Господні свята: "Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі"; для хрестовоскресного канону: "Слава, Господи, хресту Твоєму й воскресінню"; у тропарів канонів на Богородичні свята: "Пресвята Богородице, спаси нас". У час Пісної Тріоді, на Вел. каноні: "Помилуй мене, Боже, помилуй мене." На недільній полуночниці: "Пресвята Трійце, Боже наш, слава Тобі!" У свята святих також свої приспіви, які є звертаннями до цих святих, наприклад: "Святі архангели й ангели, моліть Бога за нас"; "Св. Іване, пророче й Предтече Господній, моли Бога за нас"; "Святителю отче Миколо, моли Бога за нас"; або: "Святий великомученику (мученику, або священномученику, або преподобномученику) такий-то, моли Бога за нас." Преподобним: "Преподобний отче такий-то, моли Бога за нас"; "Преподобна мати така-то, моли Бога за нас".

Саме слово "канон" κανων у перекладі з грецької означає правило, вказівка, міра, а у цьому випадку – це поєднання низки пісень за певним правилом. Типікон розрізняє два типи такого поєднання: буденна система умовно позначається словами "Господові співаємо", святкові – словами "співаємо Господові". У святковій системі не читаються перераховані вище пісні Св. Письма, а канон складається лише з ірмосів, тропарів пісень, із приспівами до них і катавасій.

Ірмос – це коротка пісня, якою починається кожна повна пісня канону. Свій зміст і навіть деякі окремі слова й характерні вислови ірмос запозичує з відповідної пісні Св. Письма. Саме слово "ірмос" (ειρμος) означає "зв'язок" і показує, що ірмос зв'язує пісні Св. Письма з тропарями канону.

Слідом за ірмосом читаються тропарі канону з приспівами до них і, нарешті, у святкові дні кожна пісня закінчується знову ірмосом, який називається катавасією, що означає "сходження", бо для цього співу устав наказує співцям обох клиросів сходитись разом на середині храму.

Автором недільних канонів вважається прп. Іван Дамаскин (675-750).

На недільному бдінні канон звичайно являє собою поєднання чотирьох канонів в один, який складається з недільного, хрестовоскресного, богородичного канонів, що друкуються в Октоїху, й канону святому даного дня з Мінеї. На бдіннях двунадесятих свят і великих святих буває звичайно по два канони, іноді – тільки один канон даного свята або святого. У святкові дні канон співається, за технічним висловом, "на 16" (на Великдень, на Різдво Христове) або "на 14", як сказано в уставі. Ці вислови "на 16" або "на 14" означають не те, що у каноні нараховується обов'язково це число тропарів з ірмосами, а те, що тропарі повинні бути проспівані або прочитані стільки разів, щоб склалось 16 або 14 у кожній пісні. За уставом ірмоси й тропарі канону повинні співатися двома клиросами почергово, причому ірмоси іноді треба співати по два рази, а на Великдень – по 4 рази. Із середини XVII ст. поступово від співу тропарів канону перейшли до читання, щоб не дуже подовжувати богослужіння. Тепер співають тропарі Пасхального канону.

Кожна пісня канону на бдінні, як і взагалі на святковій ранішній, закінчується катавасією. Катавасії бувають різні, залежно від часу року. Найчастіше співається катавасія "цілого року": "Відкрию вуста мої…". Це ірмоси, які співаються у Богородичні свята, хоча у дні двунадесятих Богородичних свят деякі з них пристосовують до святкової події. Ця катавасія співається в усі ті періоди року, коли немає ні передсвяття, ні посвяття якогось двунадесятого свята. Окрім неї є ще катавасії, які співаються протягом значного періоду. Такі: "Воскресіння день…," – яка співається від Великодня до його віддання, окрім Переполовення з його відданням і VI неділі після Великодня. "Хрест накреслив Мойсей…," – яка співається від 1-го серпня (ст. с.) до віддання Воздвиження 21. 09. (ст. с.), за винятком деяких днів, пов'язаних із святом Преображення й Успіння. "Христос народжується, славте…," – від 21 листопада (ст. с.), свята Уведення у храм Пресвятої Богородиці, до віддання Різдва Христова 31 грудня (ст. с.). Ще є катавасії, які співаються недовго, про що завжди є вказівки у богослужбових книгах. Точні й повні відомості про те, коли яка співається катавасія, поміщені у ХІХ розділі Типікону.

При співі канону після ІІІ, VI й ІХ пісень виголошуються малі ектенії для збудження уваги людей і для того, щоб поруч із вихвалянням Господа і Його угодників, вони молились і за себе. Священик після кожної з цих ектеній оголошує, чому ми віддаємо себе Богові. Після ІІІ пісні: "Бо Ти Бог наш…"; після VI: "Бо Ти Цар спокою й Спаситель наших душ …"; після ІХ: "Бо Тебе хвалять усі сили небесні…". І при кожному з цих виголосів віддається слава Отцю, й Синові, й Святому Духові нині, й повсякчас, і на віки вічні.

Кожна з трьох частин канону, що закінчується малою ектенією, супроводжується одним коротким співом, який складається іноді з декількох частин і йде безпосередньо за малою ектенією.

Після ІІІ пісні канону співаються або читаються сідальні або іпакої. Після VI пісні завжди буває кондак та ікос. Після ІХ пісні – екзапостиларій або світильний. Іноді кондак та ікос бувають і після ІІІ пісні, особливо при поєднанні двох свят в один день. Тоді кондак більшого свята співається після VI пісні, а кондак меншого свята переноситься на місце після ІІІ пісні, перед сідальним. Після VI пісні взагалі буває завжди тільки один кондак та ікос, а після ІІІ пісні можливе поєднання декількох сідальних. І після ІХ пісні буває поєднання декількох світильних.

Після ІІІ пісні й сідального за уставом повинно бути читання, присвячене даному святові. Після VI пісні повинен бути слідом за кондаком та ікосом так званий синаксар (від грецького συναγω – збираю), який містить у собі відомості про дане свято або про особу святого. Відомості про свята й про життя святих можна знайти, як указано у синаксарі, у "Житіях святих" або у "Пролозі," або у спеціальних збірках. Також і у творах самих свв. учителів і проповідників є "слова" (промови), присвячені пам'яті святих або святковим подіям.

Про те, як поєднуються декілька канонів разом, якщо буває збіг декількох свят, на всенічній відправі, необхідно завжди довідуватися у так званих "Маркових главах," які є у Мінеях і Тріодях, а також у Типіконі. Треба знати, що у недільні дні належить співати канон "на 14". Ірмоси недільного канону співаються по 1-му разові, а тропарі "на 14" і потім – катавасія.

На звичайній недільній ранішній канон співається "на 4", включно з ірмосом, який співається один раз; хрестовоскресний співається "на 3", богородичний "на 3" і святому з Мінеї "на 4"; три останні канони без ірмосів.

Недільний канон не співається тільки у двунадесяті Господні свята (у Богородичні співається), а також не співається 24 грудня (ст. с.), якщо воно випаде у неділю, бо для неї у Мінеї є свій особливий недільний канон.

Хрестовоскресний канон не співається у ті неділі, в які випаде свято святого з бдінням, храмове свято, передсвяття або посвяття. Узагалі він співається тільки тоді, коли канони Мінеї або Тріоді, святого або свята співаються "на 6"; а якщо вони співаються "на 8", то хрестовоскресний канон відміняється.

Канон Богородиці (розміщений на ІІІ місці у недільній службі Октоїха) не співається у ті неділі, в які випаде передсвяття або посвяття, і при тому ще й святий з бдінням або храмовий, або два святих, яким належать два канони й, узагалі, коли співається, окрім недільного канону, ще два канони, із яких один "на 4", а другий "на 6", тобто всього "на 10".

У неділі співу Квітної Тріоді (від Вербної неділі до неділі Всіх святих) недільні, хрестовоскресні й богородичні канони Октоїху взагалі не співаються, а співаються тільки канони Тріоді. Якщо у ці неділі випаде храмове свято або пам'ять святого з полієлеєм, то співаються канони Тріоді й Мінеї.

У кінці VIII пісні канону, перед катавасією, співається: "Хвалимо, благословимо, поклоняємось Господові, співаючи й звеличуючи Його завжди." Потім співається ІХ пісня Св. Письма: "Величає душе моя Господа…," – з приспівом: "Чеснішу від херувимів…". Пісня "Чеснішу" – це ірмос ІХ пісні трипісенця Вел. п'ятниці, а склав цей трипісенець прп. Кузьма Маюмський (700-760). Він використав для цієї пісні слова прп. Єфрема Сирина про Богоматір: "Чесніша від херувимів і незрівнянно від усіх небесних воїнств." ("Толковый Типикон," 2, с. 290). При співі цієї пісні належить кадіння. Диякон або ієрей, якщо немає диякона, вже під час співу VIII пісні канону здійснює кадіння всього вівтаря, потім, при співі катавасії VIII пісні, виходить через північні двері з вівтаря, кадить іконостас і, зупинившись перед іконою Богоматері, щойно скінчать співати катавасію, проголошує: "Богородицю й Матір Світла у піснях звеличимо!" Після цього хор починає співати: "Величає душа моя Господа...," – приспівуючи: "Чеснішу від херувимів...," – а диякон у цей час здійснює кадіння всього храму.

Увесь цей спів, умовно названий в уставі "Чесніша", буває не завжди. У Типіконі є особливий ХХ розділ, який так і називається: "Про те, коли співається Чесніша, а коли не співається." Так, "Чесніша" не співається:

1. Від Лазаревої суботи до неділі ап. Фоми.

2. У всі недільні дні Квітної Тріоді до віддання Великодня.

3. У всі великі Господні свята та їхні відання, якщо віддання не випаде у неділю, й у всі великі Богородичні свята, якщо вони не випадуть у неділю, як і їхні віддання.

4. У переполовення П'ятидесятниці та його віддання, у понеділок Св. Духа, другий день Різдва Христа, і другий день Богоявлення, й 1-го й 30-го січня (ст. с.).

Коли не співається "Чесніша", тоді на її місці співаються особливі приспіви до ірмосу ІХ пісні й до всіх тропарів цієї пісні або просто ірмос ІХ пісні без приспівів. Усе це звичайно вказується у богослужбових книгах – у Мінеях і Тріодях.

Після малої ектенії й виголосу ієрея на недільному бдінні диякон виголошує на голос Октоїху: "Свят Господь Бог наш!" – який співається хором тричі, а диякон виголошує вірші: "Бо Свят Господь Бог наш!"; і: "Над усіма людьми Бог наш! "

Екзапостиларій або світильний

На недільному бдінні після канону й співу "Свят Господь Бог наш" іде екзапостиларій, який називається так тому, що у давнину для його співу співець виходив на середину храму. Ця назва походить від грецького "ексапостелло" (εξαποστελλω), що означає "посилати". Вони також називаються так, мабуть, тому, що у недільних екзапостиларіях говориться про послання Господом, уже після Його воскресіння, апостолів на проповідь. Усього недільних екзапостиларіїв – 11, за числом ранішніх недільних Євангелій. Їхній зміст являє собою короткий виклад кожного з цих недільних Євангелій, а тому на недільному бдінні завжди співається або читається екзапостиларій, відповідний до прочитаного Євангелія. Усі вони містяться у кінці Октоїху разом із своїми богородичними, безпосередньо після таблиці "євангельських стовпів". Недільні екзапостиларії складені (вірогідно, разом із їхніми богородичними), як показує їхня назва в Октоїху, візантійським імператором Костянтином VII Порфірородним (912-959), сином імператора Лева VI Мудрого, автора євангельських стихир.

У слов'янських богослужбових книгах використовується дві назви: екзапостиларій або світильний. Така назва, очевидно, походить від того, що, як у Пісній Тріоді, так і буденні світильні, оспівують Бога як Світло, як Подавця світла.

Хвалитні псалми й стихири на хвалитних

Після співу екзапостиларія або світильного на недільному бдінні співаються на черговий голос, а на святковому бдінні на голос наступних за тим стихир, так звані хвалитні псалми. Пс. 148: "Хваліть Господа з небес…"; пс. 149: "Співайте Господові…"; пс. 150: "Хваліть Бога у святих Його…". Ці псалми належить співати обом хорам по віршах. Звичайно на практиці ці псалми співаються не цілком, а тільки вибрані з них вірші з приспівами, таким чином: "Кожне дихання нехай хвалить Господа! Хваліть Господа з небес, хваліть Його у небі: Тобі належить пісня, Богові. Хваліть Його, всі ангели Його, хваліть Його, всі сили Його, Тобі належить пісня, Богові." А у буденній службі спів або читання цих псалмів починається зі слів: "Хваліть Господа з небес…". На бдінні це так і називається: "Кожне дихання", яке співається тоді, коли є велике славослів'я.

Потім ідуть так звані "стихири на хваліть", які приспівуються до останніх 6-ти або 4-х віршів цих псалмів. На недільному бдінні ці стихири починають приспівуватися за останнім віршем 149-го псалма: "Учини їм суд написаний…". І всіх стихир буває 8, тому для двох останніх стихир беруться особливі приспіви: "Воскресни, Господи Боже мій…"; і "Сповідаємось Тобі, Господи…". Потім на "слава" співається євангельська стихира, а на "і нині" на недільному бдінні співається завжди та сама стихира: "Преблагословенна Ти, Богородице Діво…". Якщо з неділею збігається пам'ять святого з бдінням або полієлеєм, то з 8-ми беруться тільки 4 недільні стихири з Октоїху, а інші 4 стихири – святого, причому останні дві мають приспіви святому, які звичайно друкуються у службі святому у "стихирах на стиховні". Те саме буває, якщо у неділю випаде передсвяття, або посвяття, або віддання свята: тоді беруться 4 недільні стихири, а 4 – передсвяття або свята, причому дві останні – зі святковими приспівами. Те саме й при збігові з неділею двунадесятого Богородичного свята: 4 недільні стихири, а 4 – свята. Якщо у неділю, окрім передсвяття або посвяття, випаде ще й пам'ять святого, якому належать стихири на хвалитних, тоді стихири передсвяття або посвяття не співаються, а співаються тільки 4 недільні стихири й 4 – святому з його приспівами. При співі Пісної й Квітної Тріоді у різні неділі бувають різні поєднання стихир на хвалитних.

Після стихир на хвалитних на недільному бдінні на "слава" співається так звана євангельська стихира, яка називається також ранішньою стихирою. Цих стихир так само, як і екзапостиларієв, усього – 11, і вони завжди є відповідними ранішнім Євангеліям і містяться в Октоїху безпосередньо після екзапостиларіїв. Над цими стихирами надписано, на який голос їх треба співати. У деякі неділі вказано співати євангельські стихири не після стихир на хвалитних, а після всієї ранішньої, перед читанням І години. У такому випадку на "слава" після стихир на хвалитних співаються стихири свята з Мінеї або з Тріоді. Після відпусту ранішньої належить співати євангельські стихири у ті неділі, із якими збігається одне з двунадесятих Богородичних свят, передсвяття й віддання Різдва Христа й Богоявлення, а також від неділі Митаря й фарисея до неділі Всіх святих, бо там є своя стихира на "слава", яка й співається замість євангельської стихири.

На бдіннях двунадесятих Господніх і Богородичних свят і пам'яті великих святих звичайно буває "на хваліть" тільки 4 стихири, які й приспівуються до віршів 150-го псалма, починаючи з вірша: "Хваліть Його у силах Його…"; на "слава…" й на "і нині" співаються також стихири даного свята, а у дні пам'яті великих святих на "і нині" співається богородичний.

Велике славослів'я

Після закінчення співу хвалитних стихир і останньої стихири на "і нині" настоятель виголошує: "Слава Тобі, що показав нам світло!" І хор співає так зване велике славослів'я, яке починається словами: "Слава у небі Богові, і на землі мир, серед людей благовоління." Перед цим, звичайно при співі останньої стихири на "і нині" відчиняються царські ворота, які залишаються відчиненими вже до відпусту ранішньої. У цьому співі, пристосованому до світанку, Бог прославляється за різні Його благодіяння. Священик від особи всіх, що моляться, віддає славу й подяку Богові, як за світло дня, так і за світло віри, яка просвітила нас подібно до сонця й зробила нас дітьми світла й дня (1 Сол 5:6). У цьому співові ми дякуємо Св. Трійці й особливо Божому Ягняті, Який узяв гріхи світу, й просимо, щоб Він сподобив нас увесь час дня провести без гріха. Ця пісня дуже давня, бо про неї згадують свв. отці IV ст.. Велике славослів'я, яке співається на недільному й святковому бдінні, дещо відрізняється від славослів'я, яке читається на кожній буденній ранішній, і закінчується воно співом ангельської пісні: "Святий Боже, Святий Сильний, Святий Безсмертний, помилуй нас."

Після закінчення великого славослів'я й трисвятого на недільному бдінні співається недільний тропар. Цих тропарів, складених прп. Іваном Дамаскином, що співаються після великого славослів'я, є 2: один для непарних голосів Октоїху, тобто І, ІІІ, V й VII: "Сьогодні спасіння світу сталося…"; другий для парних голосів ІІ, IV, VI й VIII: "Воскрес із гробу…". На бдіннях двунадесятих свят співається 1 раз тропар свята; на бдіннях великих святих – тропар святому, "слава і нині", недільний богородичний за голосом тропаря святого. У ІІІ неділю Вел. посту й на свято Воздвиження після вел. славослів'я й трисвятого співається тропар хресту: "Спаси, Господи, людей Твоїх…" – і здійснюється поклоніння хрестові.

У давнину, а на св. горі Афон ще й тепер, початковий виголос вел. славослів'я: "Слава Тобі, що показав нам світло!" – настоятель виголошував тоді, коли після всенічного бдіння бачив, що світання вже жевріло на сході. І християни, перш ніж розійтись, ще раз визнавали цим урочистим співом Божественну славу Відкупителя, починаючи його хвалою ангелів, які прославляли чудесне народження Богонемовляти у Віфлеємі. Це славослів'я належить до часів глибокої давнини: про нього згадують уже у "Постановах апостольських" і у листі Плінія Молодшого до імператора Траяна. Заради більшої урочистості його треба б співати серед храму.

Ектенії й відпуст ранішньої

Після вел. славослів'я й тропаря після нього, виголошується потрійна ектенія, яка починається проханням: "Помилуй нас, Боже, із великої милості Твоєї, молимось: вислухай і помилуй." Відразу після цієї ектенії йде благальна ектенія, яка починається словами: "Доповнімо ранішню молитву нашу Господові." Але вона закінчується не таким виголосом, як на вечірні, а іншим: "Бо Ти Бог милості, й щедрот, і людинолюбства, й Тобі славу віддаємо...". Потім ієрей бажає: "Мир усім." Хор відповідає: "І духові твоєму." Диякон запрошує схилити голови, а ієрей тихо читає молитву, яка відрізняється від тієї, що читається на вечірні, бо у ній ми просимо Бога, щоб Він як Прекрасний і Людинолюбний вибачив нас за все, чим ми згрішили вільно чи невільно, й дарував нам Свої блага, закінчуючи її виголосом: "Бо тільки Ти милуєш і спасаєш нас, Боже наш, і Тобі славу віддаємо…". Потім ідуть виголоси й молитви, які завжди є перед відпустом. Диякон виголошує: "Премудрість!" Хор співає: "Благослови." Ієрей виголошує: "Благословен Христос, Бог наш, завжди: нині, й повсякчас, і на віки вічні!" Хор співає: "Амінь. Утверди, Боже, святу православну віру православних християн на віки вічні." Ієрей виголошує: "Пресвята Богородице, спаси нас." На що хор відповідає славослів'ям Пресвятій Богородиці: "Чеснішу від херувимів…". Потім ієрей славить Господа: "Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі!" Хор, продовжуючи славослів'я, співає: "Слава Отцю, й Сину, й Святому Духові нині, й повсякчас, і на віки вічні, амінь! Господи, помилуй" (тричі). І просить благословення у ієрея на вихід із церкви: "Благослови." Священик дає благословення, виголошуючи відпуст.

Відпусти бувають великі й малі, звичайні й святкові. На закінченні святкової ранішньої, як і на закінченні вечірні й літургії, завжди виголошується великий відпуст. На закінченні годин, повечір'я й полуночниці виголошується малий відпуст. Господні двунадесяті свята й дні Страсного тижня мають свої особливі відпусти. Усі ці відпусти містяться у Служебнику.

Великий відпуст починається завжди словами: "Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів…". Потім згадується святий, якому присвячений храм, потім святі, чия пам'ять у цей день святкується, й далі: "…святих праведних богоотців Якима й Ганни, святих преподобних і богоносних отців наших і всіх святих помилує й спасе нас, бо Він Прекрасний і Людинолюбець." Хор погоджується: "Амінь," – і співає багатоліття. У неділі відпуст починається словами: "Христос, що воскрес із мертвих, Істинний Бог наш…". Також і у Господні свята є свої початки, які написані у Служебнику. Малий відпуст виголошується так: "Христос, Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих преподобних і богоносних отців наших і всіх святих помилує й спасе нас, бо Він Прекрасний і Людинолюбець." Тільки у неділі додаються на початку слова: "Христос, що воскрес із мертвих…".

3. Перша година й закінчення всенічного бдіння

Після відпусту ранішньої на всенічному бдінні у недільні й святкові дні, відповідно до вказівки ІІ, ІІІ, IV, V й VII розділів Типікону, повинен бути вихід у притвор при співі стихири самогласної, (тобто літійної стихири храму), а коли на своєму місці на "славу" після хвалитних стихир не співалась євангельська стихира, то цей вихід відбувається при співі євангельської стихири на "славу, і нині". Після цього повинно бути читання оголошувального повчання прп. Федора Студита, а після закінчення читання, співається тропар йому: " Наставнику православ'я…," – і потім відправляється І година.

Тепер, особливо у парафіяльних храмах, цього виходу у притвор не буває, а після відпусту ранішньої відразу у храмі читається І година.

І година починається потрійним закликом: "Прийдіть, поклонімось Цареві нашому, Богу." Потім читаються: 3 псалми (5, 89 і 100); Слава і нині; потрійне "Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже!"; потрійне "Господи, помилуй"; Слава; недільний тропар чергового голосу, або тропар свята, чи тропар святому; І нині, амінь. Потім іде так званий "богородичний годин": "Як Тебе назвати..."; "Стопи мої спрямуй за словом Твоїм…"; трисвяте – і до "Отче наш". Після виголосу священика: "Бо Твоє Царство...," – читець каже: "Амінь," – і читає недільний кондак або кондак свята чи святого. Потім – 40 разів "Господи, помилуй" і молитву, якою звичайно закінчується кожна година: "Ти, що у будь-який час і у кожну годину...". Потім читець тричі читає "Господи, помилуй", "Слава і нині", "Чеснішу від херувимів..." і просить благословення священика: "Іменем Господнім благослови, отче." На це священик відповідає: "Боже, будь щедрим до нас і поблагослови нас, осяй нас лицем Твоїм і помилуй нас!" – і після сказаного читцем "амінь", вийшовши з вівтаря на амвон і повернувшись лицем до ікони Спасителя, говорить молитву: "Христе, Світло Істинний…". При останніх словах цієї молитви ієрей повертається лицем до ікони Богоматері, а хор співає: "Тобі, Провідниці життя нашого, ми, раби Твої, пісні перемоги співаємо…" Ієрей знову славить Господа: "Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі!" Хор співає: "Слава і нині"; тричі "Господи, помилуй"; "Благослови!" Ієрей виголошує малий відпуст. Хор співає: "Амінь"; тричі "Господи, помилуй", і цим закінчується всенічне бдіння.

Про всенічні бдіння, що бувають протягом усього року, оповідає VI розділ Типікону, яка нараховує у році 52 недільні бдіння, а всього з усіма святами – 68, зауважуючи, що, якщо захоче предстоятель, можуть бути бдіння й в інші дні, а також обов'язково повинно бути бдіння на храмове свято.

Подібним чином перебіг всенічного бдіння викладається у декількох розділах Типікону: головним чином у ІІ й ІІІ розділі, а також у розділах: IV, V й XV.

У 48-му розділі Типікону є Місяцеслів на весь рік, у якому розміщені всі так звані "Маркові глави," у 49-му розділі – устав Вел. посту, а у 50-му розділі – устав Св. П'ятидесятниці. У цих розділах треба уважно шукати розв'язання всіх важких випадків.

священик Ігор Литвин

УСЕНІЧНЕ БДІННЯ ТА ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ, MS WORD – ZIP архів, 57 Kb

вгору
На початок
сторінки
До циклу лекцій
недільної школи

Контактуйте з авторами Веб – сайту:

Настоятель Свято-Юріївської парафії м. Полтава

ієрей Ігор (Литвин)     тел. 00380 (532) 586025,

Веб-майстер, співавтор цього сайту, перекладач

брат Володимир    тел 00380 (532) 586777

Кількість візитів до сторінок цього сайту з 10 вересня 2001 року –