Мапа сайту Української Автокефальної Православної Церкви в м. Полтава
Українська Автокефальна Православне Церква в Полтаві запрошує до себе і до своєї електронної версії в Інтернеті  
МАПА САЙТУ   ХТО МИ?   ДЕ МИ?   НОВАЧКИ   ПРАВОСЛАВНІ   "КАНОНІЧНІ"   ІСТОРІЯ   АДРЕСАР   НОВИНИ
Назад до головной сторінки сайту Св-Юріївської парафії УАПЦ в Полтаві Головна сторінка

СВ. ІВАН ЗОЛОТОУСТИЙ, ч.3 – ЗОЛОТОУСТ ЯК ЕКЗЕГЕТ

До циклу лекцій
недільної школи

ЗОЛОТОУСТ ЯК ЕКЗЕГЕТ, MS WORD – ZIP архів, 13 Kb

Як проповідник і як учитель, Золотоуст був насамперед екзегетом. Він із деякою навіть різкістю завжди посилався на Писання, як на головне, достатнє й обов'язкове джерело й віровчення, й настанов щодо виховання хороших уподобань (моральності).

– Хто згоден із Писанням, той християнин, – говорив він, – а хто з ним не згоден, той далекий від істини.

Усіх і кожного Золотоуст постійно й наполегливо закликає до старанного читання Біблії.

– Не очікуй іншого вчителя... Є у тебе слово Боже, – ніхто не навчить тебе так, як воно.

І особливо миряни потребують читання Священних Книг.

– Бо ченці далеко від міст тішаться більшою безпекою. Але ми, що живемо серед моря гріховних пожадань і випробувань, ми потребуємо Божественного лікування, щоб зцілитися від виразок, які обтяжують нас, й охоронити себе від майбутніх поранень, щоб знищити Писанням вогняні стріли сатани.

У Св. Письмі все повчальне й цілюще, "навіть у короткому вислові Божественного Писання можна знайти велику силу й невимовне багатство думок". Тому для старанного читача у Писанні увесь час відкриваються все нові глибини. І чується Божий голос, який владно говорить до кожної людської душі.

– Навіть самий вигляд Євангелія робить нас більш стриманими від гріха, – зауважує Золотоуст, – а якщо до цього приєднається й уважне читання, то душа, начебто заходячи у таїнственне святилище, очищається й робиться кращою, бо з нею через ці Писания спілкується Бог.

Священні Книги – це певне послання, яке Бог передав людям. Звідси походить така користь від читання Біблії. Коли Владика, Який любить людей, бачить, як ми бажаємо збагнути Його божественні слова, Він просвіщає й осяює наш розум і відкриває істину нашій душі. Золотоуст віддавав перевагу буквальному розумінню богонатхненності Св. Письма. Він розповсюджував її на весь текст Священних Книг, чи-то перерахування імен, привітання або дати. У Писанні немає нічого зайвого й марного, – ні єдиної йоти, ні єдиного складу, – й часто додавання однієї букви міняє смисл, як це показує перейменування Авраама. Навіть у людській слабості священних письменників Золотоуст убачав тільки знак Божественної поблажки або пристосування. Навіть в обмовках або розбіжностях намагається розкрити Божественний сенс. Він вважає як би навмисними "розбіжності євангелістів".

– Бо якщо б вони в усьому були до точності згідні – й відносно часу, й відносно місця, й відносно самих слів, – то ніхто з ворогів не повірив би, що вони писали, не погодившись і не змовившись між собою, та що їхня згода щира. А тепер той самий факт, що в Євангеліях помітні розбіжності у незначних речах, повинен відхилити будь-яку підозру й урочисто виправдати довіру до тих, що написали.

Священні письменники писали й говорили "у Духові", або Дух говорив у них. Але це натхнення Духом Золотоуст рішуче відрізняє від одержимості: свідомість і розум залишається ясним і розуміє те, що йому передається. Це швидше осяяння. І у цьому істотна різниця профетизму від мантики (від грецького mantion – мистецтво ворожіння, передбачення). Тому священні письменники не втрачають своєї особистості. І Золотоуст завжди зупиняється на особистості письменника, на обставинах написання окремих книг. Зокрема, образ апостола Павла завжди яскраво перед ним вимальовувався, й він залишив у похвалу великого апостола народів сім особливих промов. Та все-таки Біблія єдина, бо все у ній від Бога. А письменники тільки перо книжника скорописця.

У молодості Золотоуст учився не тільки у Ливанія, але ще й у Діодора. Саме у школі Діодора склався його біблійний світогляд, усталився його екзегетичний стиль. Про Діодора Тарсійського Золотоуст згодом згадував із великим почуттям і визнанням:

– Він провадив апостольське життя, перебував у молитві й у служінні слова, не шукав збагачення. Це – мова, що тече медом і молоком, труба й ліра.

Золотоуст не був новатором як екзегет, бо він продовжував уже усталену традицію.

В історії антіохійського богослов'я багато-що залишається незрозумілим. Безсумнівно, Антіохія дуже рано стала великим християнським центром. Ми можемо відзначити тільки розрізнені ланки безперервної традиції. Насамперед треба згадати про Теофіла Антіохійського, не тільки письменника, але й мислителя. Пізніше ми зустрічаємося з ім'ям пресвітера Малхіона, який очолював еллінську школу, – він був одним із головних викривачів Павла Самосатського. Приблизно до того самого часу відноситься навчальна діяльність славетного Лукіяна. Одночасно з Лукіяном навчав в Антіохії пресвітер Дорофій. Євсевій, який слухав його тлумачення на Писання у церкві, характеризує його як ученого чоловіка, знавця єврейської мови, що читав єврейські книги, але мав і еллінську освіту. Таким чином, уже у III ст. Антіохія була одним із центрів біблійної роботи. Отже, вже тоді формується своєрідність екзегетичного стилю. Для антіохійців стає характерним стримане й часто вороже ставлення до екзегетичного алегоризму. У цьому відношенні дуже яскравий образ св. Євстафія Антіохійського, який був не місцевим і боровся з лукіяністами, що прихильно ставились до аріанства. Узагалі полеміка й протиставлення були одним із головних факторів у становленні того антіохійського богословського типу IV ст., найяскравішим представником якого був Діодор Тарсійський. З Лукіяном вiн був пов'язаний через його учня Євсевія Емеського, який навчався також в Едесі. Діодор був ревним аскетом і борцем за ортодоксію, – спочатку проти аріан, пізніше проти аполлінаристів. Він дуже багато писав на найрізноманітніші теми. Але насамперед він був екзегетом: пояснив з Ветхого Завіту: П'ятикнижжя, Псалми, Книги Царств, важкі місця з Параліпоменона, Притч, Еклезіаста, Пісні Пісень, пророків; із Нового – Євангелія, Діяння, I Івана. Про все це ми можемо дізнатися тільки з убогих уривків. Утім, збереглось його невелике роздумування "Про споглядання та іносказання", в якому він коротко викладає свої головні екзегетичні передумови. Діодор розрізняє історію, споглядання й іносказання, – ιστορια, θεορια, αλληγορια.

На думку Діодора, у Писанні немає алегорій. Інакше кажучи, Писання – це не притча. Біблійні оповідання завжди реалістичні, прямо стосуються того, про що йде мова. Тому біблійне тлумачення повинно бути "історичним", тобто повинно бути "чистим переказом про те, що було". А алегоризм відривається від прямого сенсу, "міняє належне": при алегоризмі про одне говориться, але інше мається на увазі. Від алегоризму треба відрізняти "споглядання". Споглядання у самій історії відкриває вищий смисл, історичний реалізм цим не заперечується, а зміцнюється. Саме так пояснював біблійні місця апостол Павло. Отже, Діодор насамперед стає на захист біблійного реалізму проти "еллінізму", який він убачав в алегоричних тлумаченнях. Але разом із тим він відмежовується й від "юдаїзму", від грубого вербалізму, що не йде далі слів. Багато, про що у Біблії говориться гіперболічно, – оповідь і висловлювання явно перевищують міру часу. Це ясно вказує на інший, на другий смисл. Частіше за все цей смисл профетичний. "Споглядання", про яке говорить Діодор, є насамперед екзегетична дівінація, що розкриває прообрази. Діодор був далекий від вербалістичного раціоналізму. Біблія була для нього Священною Книгою, яка з Божої благодаті відкривається різнопланово. Важко сказати, як Діодор застосовував свої головні правила на практиці. У будь-якому випадку, в історико-граматичному методі тлумачення були свої небезпеки, не менші ніж в алегоризмі. "Олександрійській школі могла загрожувати небезпека скласти своє Св. Писання, – гостро зауважує Болотов, – антіохійській – зупинитися дуже близько від букви, забути, що за "історією" повинна йти "теорія". В екзегетиці Теодора Мопсуестійського, учня Діодора, ця небезпека здійснилася. Золотоуст був далекий від крайнощів Теодора. Очевидно, він ближче стояв до Діодора. Можливо він користувався тлумаченнями свого вчителя у своїх екзегетичних практиках. Безсумнівно він користувався тлумаченнями Євсевія Емеського. Але, з іншого боку, він користувався й творами Каппадокійців, які швидше можна зблизити з олександрійською традицією. Загалом треба сказати, що Золотоуст завжди залишається у своїх тлумаченнях реалістом. Але самі події навчають або пророкують, – у цьому обґрунтування "типологічних" пояснень, за сутністю відмінних від алегоризму. У вченні про "типи", тобто образи, й полягає сутність екзегетичних поглядів Золотоуста. Це пов'язано насамперед із питанням про релігійне значення Священних Книг для кожного віруючого, тобто для безлічі читачів, і притому для невизначеної безлічі, яка не обмежена ні часом, ні місцем. Цьому повинна бути відповідною множинність сенсу самого Писання. Зокрема, особливої гостроти набуває це питання при тлумаченні Ветхого Завіту. Тут чистий "історизм" неминуче стає "юдаїзмом". І саме тут "типологія" отримує особливу вагу. Але справжній "типологiзм" можливий тільки на реалістичній підставі. Не дивно, що саме в антіохійській екзегетиці вчення про прообрази отримало повне розкриття. У Золотоуста це пов'язане з його близькістю до богослов'я апостола Павла. Але й усе антіохійське екзегетичне богослов'я було у певному сенсі "павлинiзмом".

У Писанні, як у Божому слові, є певна тривимірність, є глибина. Й тому тлумач повинен проникати далі поверхового шару, далі або глибше букви. Це головне правило, головний прийом Золотоуста. Насамперед це пов'язане з відомою неповнотою або навіть темнотою біблійної букви. Бог говорить до людини, отже, – зауважує Золотоуст, - "пристосовується до слабості слухачів". Так він пояснює біблійні антропоморфізми й антропопатизми:

– Отець не зважає на Свою гідність, коли цвенькає з дітьми.

Так пояснює він недосказаність і в Новому Завіті: Спаситель не сказав Никодимові про Своє Божественне достоїнство, "бо для слухача це було ще недоступним і передчасним". І апостоли з цієї самої причини часто говорили про Христа як про людину, передчасно не відкриваючи більшого. Тому стає необхідним просторе й пристосоване тлумачення подібних місць. Особливо це стосується Ветхого Завіту. Але не тільки тому, що тоді не прийшов ще час для повного одкровення (утім, Золотоуст, можливо, й надмірно підкреслював дидактичну ("темноту" Ветхого Завіту). Головна причина цієї темноти у тому, що Ветхий Завіт звернений до майбутнього, є певним єдиним пророцтвом. Золотоуст любить говорити: образ, τυπος. І зауважує:

– Не шукай в образі повної дійсності, – дивись тільки на схожість образа з дійсністю й на перевагу дійсного передє його образом.

Ветхий Завіт виповнився у Новому, тому тільки виходячи з Нового Завіту, ми можемо розпізнати "істину" або смисл Ветхого.

– Образ, – пояснює Золотоуст, – не повинен бути зовсім відмінним від істини, бо тоді він не був би образом. І не повинен бути цілком рівним істині, бо тоді б він був самою істиною. Він повинен перебувати у своїх межах, не містячи у собі всієї істини й не віддаляючись від неї цілком. Бо якщо б він мав усе, то був би самою істиною. А якщо б не мав нічого (від істини), то не міг би бути образом. Щось він повинен мати у собі, й щось залишати істині.

Передображення або преобразування полягає у тому, що окремі події вказують на певні інші події майбутнього. Від іносказання "типологія" відрізняється тим, що пояснює події, а не слова. Алегоричне розуміння бачить у біблійних оповіданнях тільки притчі, тільки чисті символи, розрізняє не два плани дійсності, а два розуміння того самого символу. Ветхий і Новий Завіти для алегориста є двома системами тлумачення, два світогляди, а не два етапи домобудівничої історії. У цьому й полягає ірреалізм алегоричного методу. Історично реалізм не перетворює Біблію на світську історію. Навіть Теодора Мопсуестійського не варто вважати істориком-позитивістом. І для нього Біблія у цілому є христологічна, месіанська книга, – події Ветхого Завіту прообразують майбутнє, пророкують. Біблія повна натяками й передчуттями. Особливо для Золотоуста. У певному сенсі алегоричний мотив включається у типологічне тлумачення. Але символічні не слова, а факти. Так, жертвоприношення Ісаака означає ще й Хрест. Так, ветхозавітне ягня прообразує Христа. Так, переселення в Єгипет і вихід звідти наперед указують втечу Йосифа в Єгипет із Немовлям і повернення у Палестину. Легко зрозуміти, що при цьому залишається та сама умовність і сваволя у тлумаченні, що й в алегористів. Другий ряд прообразів Золотоуст убачає у самих словах, у способі висловлення, – особливо у висловах пророків. Пророки говорили образною мовою – тут царина символізму як такого. Але самі пророкування багатозначні, стосуються низки подій, які розкривають одна одну. При цьому часто сюди належить і те, що вже минуло. Так, Мойсей пророкував, коли оповідав про небо й землю. Яків пророкував про Юду, але у той самий час і про Христа. Псалми мають подвійний смисл. Те саме стосується й Нового Завіту. Євангелія історичні, але разом із тим самі євангельські події як би прообразують майбутню долю й шлях віруючих душ, які приходять до Христа. До того ж Спаситель часто говорить притчами. Саме цим виправдовується моральне застосування євангельських текстів.

Сказаним пояснюється релігійний смисл "iсторико-граматичної" екзегетики. Це не було інтелектуальне, емпіричне тлумачення Писання. Не слід перебільшувати й "науковість" антiохiйських тлумачень. Ерудиція антіохійських екзегетів не була більшою й не була суворішою, ніж в олександрійців. Принаймні, Золотоуст не знав єврейської мови, як не знав її й Теодор Мопсуестійський. Тому вони обидва користувалися грецьким текстом, якому й надавали вирішального значення, й питання про розбіжності в єврейському й грецькому текстах залишались невирішеними. Не була достатньо широкою й та історична перспектива, в якій Золотоуст розгортав свої біблійні пояснення. Він обмежувався короткими довідками про автора книги, про обставини її написання, про мету автора, й потім планомірно стежив за рухом думки. Тлумачення Золотоуста на Новий Завіт належать до кращих серед його творів, що відзначали вже у давнину. Це залежить від тієї пильності, з якою він схоплює найменші нюанси грецької мови. Філолог відчувається у Золотоусті, коли він ставить питання: хто говорить, до кого звертається, що й про що говорить. Він розкриває нюанси синонімів, однаково можливих зворотів мови. Смисл Писання він завжди намагається вивести із самого Писання, порівняно мало й рідко посилаючись на церковне передання. Для нього Біблія була як би самодостатньою. У цьому Золотоуст близький до Орігена. І олександрійці, й антіохійці однаково прагнули схопити й виявити "внутрішній", або "духовний" смисл Писання, й розходились тільки у методах, а не у постановці завдання. Це методологічне розходження частково пов'язане з різницею тих античних філологічних традицій, до яких вони примикали: бо різниця й навіть боротьба "алегоричного" й "історико-грамматичного" методів іде вже від античної екзегетики класичних текстів. Але насамперед воно пов'язане з різницею у релігійному сприйнятті історії. Недарма Діодор Тарсійський звинувачував олександрійських алегористів у нерозумінні історії. Але це була швидше різниця тенденцій, ніж рішень. І головним завданням завжди залишалося пояснення, розкриття смислу, – усе рівно, слів чи подій. У плані морального застосування олександрійці й антіохійці дуже близько підходили один до одного. Найдальше від олександрійців відійшов Теодор Мопсуестійський, але у нього біблійна екзегетика майже втратила свій релігійний сенс. Це пов'язане з його загальним богословським ухилом, із його своєрідним гуманізмом. У цих своїх крайнощах антіохійський напрямок був засуджений. Але усталилась правда антіохійського екзегетичного реалізму: ставлення до Писання, як до історії, а не як до притчі. Саме у цьому була й сила Золотоуста.

священик Ігор Литвин

ЗОЛОТОУСТ ЯК УЧИТЕЛЬ, MS WORD – ZIP архів, 13 Kb

вгору
На початок
сторінки
До циклу лекцій
недільної школи

Контактуйте з авторами Веб – сайту:

Настоятель Свято-Юріївської парафії м. Полтава

ієрей Ігор (Литвин)     тел. 00380 (532) 586025,

Веб-майстер, співавтор цього сайту, перекладач

брат Володимир    тел 00380 (532) 586777

Кількість візитів до сторінок цього сайту з 10 вересня 2001 року –