Мапа сайту Української Автокефальної Православної Церкви в м. Полтава
Українська Автокефальна Православне Церква в Полтаві запрошує до себе і до своєї електронної версії в Інтернеті  
МАПА САЙТУ   ХТО МИ?   ДЕ МИ?   НОВАЧКИ   ПРАВОСЛАВНІ   "КАНОНІЧНІ"   ІСТОРІЯ   АДРЕСАР   НОВИНИ
Назад до головной сторінки сайту Св-Юріївської парафії УАПЦ в Полтаві Головна сторінка

СВЯТИТЕЛЬ ІВАН ЗОЛОТОУСТИЙ, ч.1

До циклу лекцій
недільної школи

СВЯТИТЕЛЬ ІВАН ЗОЛОТОУСТИЙ, ч.1 – MS WORD – ZIP архів, 9 Kb

2007 рік Церква відзначає як рік Івана Золотоустого. Кілька лекцій недільної школи присвячується одному з основоположників Церкви, його життю та діяльності.

Життя Золотоустого було важким і бурхливим. Це життя подвижника й мученика. Але він подвизався не у затворі й не у пустелі, а серед життєвої метушні, у світському середовищі, на єпископській кафедрі як проповідник. І мучеником він був таким, що не пролив своєї крові. Його переслідували не позацерковні, а псевдобрати. Він закінчив життя у кайданах, у вигнанні, відлучений, переслідуваний християнами за Христа й за Євангеліє, яке він благовістував як одкровення і як закон життя. Золотоуст був насамперед благовісником, проповідником Євангелія. І разом із тим він був завжди сучасним і навіть злободенним учителем. Остаточний сенс його вчительства зрозумілий тільки у живому історичному контексті. Це був євангельський суд над сучасністю, над тим сумнівним уцерковленням життя, в якому, за свідченням Золотоуста, дуже багато хто знаходив передчасне заспокоєння у християнському суспільстві IV ст. Цим пояснюється та різкість і суворість, із якою навчав цей всесвітній проповідник любові. Йому здавалось, що він проповідує й свідчить перед мертвими. Неправдивість і атмосфера нелюбові християнського світу відкривалась для нього у катастрофічних, майже апокаліптичних рисах. “Ми згасили ревність, і Христове Тіло стало мертвим.” І легке ярмо любові для світу нелюбові виявився важким тягарем. Цим пояснюється й скорботна доля Золотоуста, якого переслідували за правду. “За це світ вас ненавидить.”

Св. Іван був родом з Антіохії, і за своїм духовним складом, за своїм релігійним світоглядом він був типовим антіохійцем. Рік його народження точно не відомий, приблизно сорокові роки IV ст., між 344 і 354 рр. Походив св. Іван із багатої й знатної християнської родини, за народженням і за вихованням належав до елліністичних культурних кіл малоазійського суспільства. Цим пояснюється його висока особиста культурність, аристократична шляхетність його вигляду, відома світськість його поводження. Від культурності Золотоуст не відмовлявся й тоді, коли зрікся світу й усього, що у світі. Про Золотоуста можна говорити як про справжнього елліна. Він отримав блискучу й широку освіту. Він навчався у знаменитого Ліванія. Мислителем або філософом Золотоуст не був. У категоріях античного світу його можна визначити як оратора або ритора. Античний ритор – це учитель, мораліст, проповідник. Таким учителем був Золотоуст. Еллінізм Золотоуста виявляється насамперед у його мові й стилі. Як оратора й стиліста його можна порівняти з Демосфеном або навіть із Ксенофонтом і Платоном, – у стилі Золотоуста знову оживає сила й блиск класичних Афін. Не можна сказати, що еллінізм Золотоуста був тільки формальним і зовнішнім, – це не лише форма, але й стиль. Насправді Золотоуст ніколи не був, мабуть, схвильований внутрішньою й філософською проблематикою еллінізму, й ніколи йому не доводилось примирювати у собі елліна й християнина. Але це характерне для усього антіохійського культурного типу, для “історичної” культури Малої Азії, – це була швидше “філологічна”, ніж “філософська” культура. У всякому випадку, елліном Золотоуст залишався завжди. Це відчувається вже у його моралізмі. Моралізм був якби природною правдою античного світу. Цим пояснюється й виправдовується рецепція преображення стоїцизму християнською етикою – сублімація природної правди до благодатних височин. І у Золотоуста дуже яскраві риси такого преображеного стоїцизму. Він завжди навчав про моральну мудрість, про моральну шляхетність. Він завжди мислив у категоріях моральної оцінки. Але перемогу природної правди він убачав тільки у одкровенному євангельському ідеалі. Не варто вважати, що Золотоуст не був містиком. “Містицизм” не виключає “моралізму”. І сам містицизм Золотоуста мав насамперед моральний сенс. Це – містицизм сумління, містика добра, містика доброчинства й доброчесності. Набагато менш виразні у Золотоуста естетичні мотиви. І прекрасне було для нього швидше етичною, ніж естетичною категорією. Красу він насамперед бачив у діяльному добрі. Євангеліє було для нього книгою про красу добра, явленого в образі Богочоловіка. Цим визначалася тема його життя. Моральний характер Золотоуста склався дуже рано, вже в юнацькі роки. Приклад і уроки матері були закріплені й посилені уроками священних наставників – Мелетія Антіохійського, Діодора, аскета Картерія. Світське покликання не задовольняло Золотоуста. І перш, ніж він зміг піти зі світу, він уже у батьківському домі віддається аскетичним подвигам. Тільки після смерті матері, у 374 або у 375 р., св. Іван отримав можливість піти у монастир недалеко від Антіохії й провів тут чотири роки, а потім ще два роки в пустелі. Це було для Золотоуста тимчасове випробування. Він повертається у світ, щоб подвизатися серед світу. Аскетизм для Золотоуста означав швидше духовну установку, ніж певні зовнішні й побутові форми. Аскетизм для Золотоуста означав насамперед зречення, тобто внутрішню свободу й незалежність від світу, від зовнішньої обстановки й умов життя. У цьому сенсі він залишався аскетом усе життя. У світ він повернувся проповідником аскетизму. Не для того, щоб закликати до зовнішнього відходу зі світу, із міст, – у цьому відході він убачав тільки тимчасовий захід. “Я часто благав, – каже у ці роки Золотоуст, – щоб минула потреба у монастирях, і настав у містах такий добрий порядок, щоб нікому ніколи не треба було тікати у пустелю.” Золотоуст прагнув перетворити життя міст на євангельських засадах, у дусі “вищої філософії”, – заради цього він став пастирем і проповідником.

Дияконське посвячення св. Іван прийняв у 381 р. від Мелетія Антіохійського, пресвітерське – від його наступника Флавіана у 386 р. Про своє нове покликання Золотоуст говорив у знаменитих книгах “Про священство” (у дійсності – про єпископське служіння), – важко сказати, коли він їх писав, але не пізніше пресвітерської хіротонії. Він керувався ідеями св. Григорія Богослова. Золотоуст підкреслював два головних мотиви. По-перше, говорив про висоту священного звання як покликання до тайнодійства. “Священне служіння проходиться на цій землі, але займає місце серед небесної влади.” Бо священство встановлене Самим Утішителем. І хіба ми залишаємось на землі, коли знову бачимо Господа, Якого приносять мертвого, і якби омиваємось Його Кров’ю? А священик стоїть першим біля жертовної трапези. Престол священика поставлений на небесах. Йому дана влада ключів, яка не дана навіть ангелам. По-друге, у священику Золотоуст бачить насамперед учителя, наставника, проповідника, пастиря душ. І про вчительне служіння священства він говорить усе більше. У цьому відношенні він ставить священика вище від монаха – у пастирському служінні більше любові, ніж у монастирському усамітненні, і пастирство є служінням діяльної любові, служінням ближнім. “Саме те й спотворило весь всесвіт, що ми вважаємо, буцімто тільки монахам потрібна велика суворість життя, а іншим можна жити безтурботно,” – зауважував Золотоуст.

Сам Золотоуст як пастир і пресвітер був насамперед проповідником. Важко перерахувати ті теми, які він зачіпав. З антіохійських проповідей особливо варто відзначити знамениті бесіди “про статуї” і потім довгу низку екзегетичних бесід – на Матвія й на Івана, на Послання до коринтян, до галатів, до Тита, можливо, до ефесян і до римлян, вірогідно, й на Буття. До цього ж часу належать промови проти юдеїв, проти аноміїв. Золотоуст ніколи не говорив на абстрактні теми. Його бесіди завжди життєві й живі, він завжди звертається до живих людей. За його бесідами можна якби спостерігати за його слухачами й за самим проповідником. Свою промову він завжди веде до вольових висновків, до практичних закликів, – і насамперед учить любові. Разом із тим завжди вимагає цільності, закликає до відповідальності. Золотоуст говорив владно, але це була влада віри й переконаності. І він сам підкреслював, що – це влада, що преображає, сила духа. Але більш за все це була влада любові. І любов пов’язала Золотоуста з паствою.

У 398 р. Золотоуст був покликаний на Константинопольську кафедру. І був покликаний саме як визнаний пастир і вчитель. Такою була воля й клиру, і церковного народу, й імператорського двору. У Константинополі Золотоуст продовжував проповідувати. Созомен відзначає, що Золотоуст мав звичай сідати серед народу на амввоні читця, і слухачі тіснилися довкола нього. Це були скоріше бесіди, ніж промови. До цього часу належать його тлумачення Золотоуста на Дії, на Псалми, на численні Послання апостола Павла. Численні його бесіди були стенографічно записані за ним, – це зберегло всю живість усного слова. Завдання морального перевиховання суспільства й народу стало перед Золотоустом у той час з особливою силою. У нього було враження, що він проповідує людям, для яких християнство стало лише “модним одягом”. “Із числа таких багатьох тисяч, – казав він, – не можна знайти більше ста тих, які спасаються, та й у цьому сумніваюсь.” Сама чисельність християн його бентежила, – “тим більше поживи для вогню”. З гіркотою він говорив про тодішнє благополуччя: “Безпека є найбільшим із переслідувань на доброчесність – гірше від усякого переслідування. Ніхто не розуміє, не відчуває небезпеки, – безпека народжує легковажність, розслабляє й присипляє душі, а диявол убиває сплячих.” І голос проповідника стає суворим і викривальним: довкола себе він бачить сіно, яке годиться лише для вогню. Золотоуста турбував моральний занепад, і не лише непотріб, але найбільше – мовчазне зниження вимог та ідеалів. Не тільки серед мирян, але й з клиру. Золотоуст боровся не лише словом викриття, але й ділом, ділами любові. “Ніхто не залишився б поганином, якби ми були справжніми християнами,” – казав він. Він піклувався про добродійність, організовував лікарні й притулки. Він намагався залучити всі сили до творчої роботи, вимагав подвигу від усіх. Це викликало протидію й незадоволення і не тільки у Константинополі, але в інших єпархіях. Ворожнеча до св. Івана проривалась не раз. І сутичка з імператрицею Євдоксією були тільки останнім приводом до вибуху. Вороги у Золотоуста були повсюди. Насамперед серед клиру, особливо серед бродячих монахів. Потім при дворі й серед багатих. Надто складно розповідати всю похмуру історію засудження Золотоуста на ганебному соборі “під Дубом”. Знайшлись зрадники серед єпископату, і на чолі всіх стояв Теофіл Олександрійський. Серед інших активно ворогували ображені Золотоустом: Акакій Верійський, Северіан Гавальський, Антіох Птолемаїдський. Звинувачень проти Золотоуста було багато, серед них і підозра в орігенізмі. Золотоуст був скинутий, а імператор затвердив вирок. Вигнання Золотоуста було недовгим. Дуже швидко він був повернутий і народ зустрів його з радістю. Але ворожнеча не вгамувалась. І проти Золотоуста був спрямований сам факт його повернення без відміни соборного вироку. За це за IV правилом Антіохійського собору належить позбавляти прав, навіть якщо вирок був несправедливий. Золотоуст не визнавав собор, який його судив, законним, не визнавав (і не тільки він) і антіохійського канону, а вимагав скликання собору для виправдання. Єпископи вдруге засудили Золотоуста. Він продовжував своє служіння. Хвилювання наростало. І у липні 404 р. Золотоуста вигнали вдруге і відправлений спочатку у Кукуз у М. Азії, потім у Піціунт. Він не витримав тягарів подорожі й у дорозі помер, 14 вересня 407 р. Дуже скоро відкрилась уся неправда засудження Золотоуста. У 417 р. Константинопольський єпископ Аттик відновив його ім’я у диптихах, посилаючись на голос народу. Св. Кирило Олександрійський різко протестував: “Якщо Іван в єпископаті, чому Юда не з апостолами? І якщо є місце для Юди, то де Матвій?” У 419 р. поступилися й в Олександрії. А у 438 р. мощі Золотоуста були перенесені у Константинополь і покладені у храмі Св. Апостолів. Вирок собору “під Дубом” був скасований загальним свідченням Церкви.

За прот. Георгієм Флоровським

переклав і підготував священик Ігор Литвин

СВЯТИТЕЛЬ ІВАН ЗОЛОТОУСТИЙ, ч.1 – MS WORD – ZIP архів, 9 Kb

вгору
На початок
сторінки
До циклу лекцій
недільної школи

Контактуйте з авторами Веб - сайту:

Настоятель Свято-Юріївської парафії м. Полтава

ієрей Ігор (Литвин)     тел. 00380 (532) 586025,

Веб-майстер, співавтор цього сайту, перекладач

брат Володимир    тел 00380 (532) 586777

Кількість візитів до сторінок цього сайту з 10 вересня 2001 року –