Мапа сайту Української Автокефальної Православної Церкви в м. Полтава
Українська Автокефальна Православне Церква в Полтаві запрошує до себе і до своєї електронної версії в Інтернеті  
МАПА САЙТУ   ХТО МИ?   ДЕ МИ?   НОВАЧКИ   ПРАВОСЛАВНІ   "КАНОНІЧНІ"   ІСТОРІЯ   АДРЕСАР   БЕСІДИ
Назад до головной сторінки сайту Св-Юріївської парафії УАПЦ в Полтаві

Свято-Юріївська парафія Української Автокефальної Православної Церкви з Полтави вітає Вас!

"КАНОНІЧНІ"

У цій нашій рубриці ми насамперед звертаємось до вірних "Української Православної Церкви" Московського патріярхату. Ми знаємо, що ці наші брати й сестри, м'яко кажучи, не поділяють наших поглядів на Православ'я, називаючи нас "розкольниками", "самосвятами" і таке інше. Нам дуже прикро, що між нами склалися такі зовсім не християнські стосунки, ми хотіли б мати мир з вірними Московського патріярхату, але це наше бажання не переважає над нашою волею до дійсно справедливої, а значить, канонічної побудови Вселенської Церкви. Ми не ставимо перед собою завдання навернути вірних Московського патріярхату, ми лише прагнемо пояснити нашу позицію. Коли стають відомими мотиви діяльности навіть дуже несимпатичних нам людей, образа й ненависть робляться менш гострими, і, якщо не прощення, то принаймні розуміння пом'якшує наші душі.

Отже, почнемо з того, що Канон №34 "Правил Святих Апостолів" визнає за "будь-яким народом" право самоврядування, себто автокефалії у церковних справах. Вибачте, дорогі наші брати й сестри, але при всіх своїх недоліках ми, українці, все ж таки народ, а тому не можемо погодитись на бездержавний та безцерковний статус. Можливо, що десь комусь здається, то українці — це "унтер менш", що Болгарія, Грузія чи Румунія мають право на автокефалію своїх помісних церков, а Україна, як усього лише бунтівна провінція Росії, не може мати такого права, але ми так не вважаємо. Якщо це гріх, то хай простить нам Бог, хай простить нам прагнення мати звичайну людську гідність. І Ви спробуйте простити, адже читаєте Ви "Отче наш".

На жаль, "УПЦ" МП ми не можемо сприймати як Українську Церкву, та й вона, на наш погляд, зовсім цього не бажає. Українцям властиво говорити своєю рідною мовою взагалі, а тим паче у найвідвертішій розмові, у молитві до Бога. В "УПЦ" МП ж українська мова є ознакою "неканонічности", тобто неправильности, а разом з мовою стає неправильним усе, що має походження не від Москви: обрядові деталі, інтерпретація історичних подій, духовна традиція... Вибачте, ми не бачимо ніякого сенсу в існуванні такої "Української Церкви", де не було б нічого українського.

Саме тому ж не вважаємо "УПЦ" МП канонічною Українською Церквою, та й вона не має ніякого канонічного статусу: вона не є ні автокефальною, ні автономною, а це означає, що вона є просто екзархатом дійсно канонічно визнаної Російської /Русской/ Православної Церкви або Московського патріярхату. Екзархат іншої помісної церкви не може бути одночасно помісною канонічною церквою Українського народу. Саме тому слова "Українська Православна Церква" ми подаємо у лапках.

Щодо інших ознак канонічности, то не зайвим було б, на наш погляд, вірним Московського патріярхату пригадати такі ось факти зі своєї не такої вже давньої історії:

''Упразднение Патриаршества Петром І нарушило святые каноны. Русская Церковь лишилась своего главы, " — пише прот. В. Цыпин у книзі "Церковное право", изд. МФТИ, Москва, 1996.

"Императоръ яко христіанскій государь єсть верховный защитникъ и хранитель догматовъ господствующей вђры и блюститель правовђрія и всякаго въ Церкви Святой благочинія. Въ семъ смысль Императоръ въ актъ о наслђдіи престола /1797 апр. 5/ именуется Главою Церкви, — Въ управленіи церковном Самодержавная власть дђйствуетъ посредствомъ Святђйшаго Правительствуюшаго Синода, ею учрежденнаго" /Основные Законы, ст. 42 и 43, въ изд. 1832. г./, — нагадує прот. Г. Флоровский у книзі "Пути Русскаго Богословія", Париж, 1937, с. 203.

"В условиях чудовищных гонений и репрессий со стороны ОГПУ митрополит Сергий /Старгородский/ в 1927 году воспользовался арестом местоблюстителя патриаршего престола священномученика митрополита Петра и объявил сам себя вопреки канонам и уставу Церкви, "заместителем патриаршего местоблюстителя", хотя в списке кандидатов на должность законного местоблюстителя он не значился. Самозванец создал при себе антиканонический "временннй Синод", который до удивления быстро был признан Советской властью и зарегистрирован главным гонителем верующих — ГПУ".

"4 сентября 1943 года на даче Сталина состоялось совещание с участием Берии и других высоких чинов НКГБ. На секретную встречу пригласили митрополита Сергия /Старгородского/. После согласования основных принципов деятельности новой псевдоцерковной структуры тогда же, в ночь с 4 на 5 сентября, сохранившиеся активисты сергианской раскольничьей группировки митрополиты Сергий, Алексий /Симанский/ и Николай /Ярушевич/ были приняты Сталиным и Молотовым. Развитие новорожденной Московской патриархии пошло большевистскими темпами." /Свящ. Глеб Якунин, "Подлинный лик Московской патриархии", Москва, 1995, с. 4, 6. /

Нам здається очевидним, що помісна церква з такою історією більше повинна б звертати увагу на власне очищення від помилок недавнього минулого, на наповнення своєї формальної канонічности правдивим змістом, а не відстоювати імперські амбіції молодої слов'яно-тюрко-монгольської нації за посередництвом Церкви Христової. Немає ніякої "святої Русі" для православного християнина, адже ми молимось до Отця Небесного: "Нехай святиться ім'я Твоє!" — а Русь, як відомо, — це зовсім не ім'я Боже. І немає ніякого "Третього Риму", краще нехай усе має своє ім'я.

Наостанок декілька цифр, котрі прояснюють погляд Москви на Україну: на всю Росію існують 6 тис. парафій  РПЦ, в Україні тільки "УПЦ" МП налічує 9 тисячі приходов (це те, що РПЦ зуміла урвати під час розвалу імперії), плюс 3 тис. УПЦ КП, плюс 3 тыс. УГКЦ, плюс тисяча парафій УАПЦ, тобто, не рахуючи нових християнських церков (баптистів, євангелистів та ін), в Україні існує 16 тисяч діючих парафій проти 6 тисяч на всю "велику" Росію. Візміть до уваги ще трикратну різницю населення, яке тоді вони мають право називати себе "самой христианской страной"? В деяких своїх виданнях російські церковні діячі в статтях про Україну проговорюються, називаючи її відверто "ласим шматом"!

Так от, ми – не ласий шмат, а незалежна держава, так само і в духовному житті – ми віримо, що Бог на нашому боці і незабаром в нас буде Єдина Помісна Українська Православна Церква, канонічно визнана нашою Церквою-матір'ю – Константинопольським патріярхатом попри всі старання Москви.

Слава Ісусу Христу! – Навіки слава!

вгору

Контактуйте з авторами Веб - сайту:

Настоятель Свято-Юріївської парафії м. Полтава

ієрей Ігор (Литвин)     тел. 00380 (532) 586025,

Веб-майстер, співавтор цього сайту, перекладач

брат Володимир    тел 00380 (532) 586777

Кількість візитів до сторінок цього сайту з 10 вересня 2001 року –